Чоловік привів додому ко ханку, разом з якою забрав все спільно нажите майно. Але в су ді їх чекав неприємний сюрприз

ПОЛЕЗНОЕ

Надя нічого не відчувала, вона навпаки була впевнена у вірності і відданості чоловіка. Тому, коли одного вечора, прийшовши з роботи, Петро спокійно сказав їй: — Я йду! Вона просто подумала, що він йде по своїх справах. Тільки й запитала: — Ти надовго? Може на зворотному шляху візьмеш що-небудь до чаю? — Я назавжди, Надя — сказав чоловік — йду від тебе. Вибач. Спочатку було нерозуміння ситуації і повне неприйняття. І лише коли Петро пішов, кинувши на прощання: — За речами я потім заїду. Надя усвідомила весь сенс ситуації. Чомусь їй стало гидко і неприємно навіть саме ім’я Петра. Хоча, як не дивно, але ридати зовсім не хотілося. За речами Петро заїхав не один. З ним була його нова обраниця, Олена. Будинок відкрили своїм ключем. І далі Надя тільки встигала дивуватися. Ще б пак, дівчині було не більше двадцяти років, а нахабства хоч відбавляй. З порога заявила: — Петрусік, забрати все твоє відразу, я бачу, не вийде. Доведеться кілька разів машину ганяти. — А нічого, що я тут ?! — сказала Надя, — Ти як сміла сюди взагалі увійти ?! — Шансів зі мною змагатися у вас немає — спокійно відповіла Олена — так що змиріться, і відпустіть Петрушку.

— Так забирай ти цього Петрушку, — заволала жінка, — і геть звідси подалі! В той день Петро так нічого забрати і не зміг. Він ледве зумів захистити свою наречену від законної дружини. Наді взагалі здавалося, ніби вона спить. Все було настільки неправдоподібно, що їй здавалося, ось вона прокинеться, подивиться у вікно і цей сон ніколи не стане правдою. Але зовсім скоро жінку чекав ще більший подив. Надія працювала медсестрою, доба через дві. Повернувшись одного разу після доби, вона застала напівпорожній будинок. Вірніше, більше ніж напівпорожній. Чоловік забрав все. Навіть прикраси і парфуми, недавно їй подаровані. Це вже було занадто. Мало того, що пішов в одну мить, без пояснень, до молодої дівчини. Вистачило совісті привести к оханку в будинок, де була дружина, нібито за речами. І наостанок вичистити спільно нажите майно під чисту.

Надя сіла на єдиний похилений стілець, і заплакала. Але тут, як то кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло. Хтось тихенько постукав, і відчинилися двері: — Гей! Ви вдома, можна? Зайшов Михайло Прокопович, батько Петра. Надія підняла заплакані очі на тестя, і ще більше розридалася. Те, що Прокопович був ошелешений від побаченого і почутого, це факт. Старий ніколи не міг подумати, що його єдиний син виявиться ось таким. Через два місяці було розлучення Надії і Петра. Погодка в той день видався хмарна і сира, в точності як і настрій Петра, що стояв на ганку су ду разом зі своєю Оленою. Дівчина раз у раз його смикала: — На су ді обов’язково скажи, що ти претендуєш на третину будинку! І тобі ще належить земля на присадибній ділянці! — Так помовч ти вже! — відповів чоловік. Тут до будівлі під’їхав новенький Nissan, за кермом якого була Надія.

Красиво одягнена, зі стильною зачіскою і помірним макіяжем — жінка проїхала повз оторопілої парочки, в глиб двору. Залишивши за собою ледве вловимий шлейф дорогих парфумів … Після того як Михайло Прокопович дізнався про зраду свого сина, він був, м’яко кажучи, не в настрої. Потім, заспокоївшись і все обдумавши, вчинив так. Все своє рухоме і нерухоме майно переписав на Надію. А достаток у нього був пристойний, адже мав чоловік власну, хоч і невелику справу. Він завжди добре допомагав дітям. Але більшу і основну частину свого добра і накопичень хотів залишити їм у спадок. Але так вже вийшло, що син не виправдав його надій і довіри. Ось і вирішив дідусь, що буде справедливим віддати все невістці і онуку. А машину нову він сам особисто для Наді вибирав. Коли подарував, сказав: — Це тобі дочка; в якості моральної компенсації за мого сина.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *