Син з невісткою не спілкуються з мамою: вони образилися на неї за те, що та вирішила купити автомобіль

ПОЛЕЗНОЕ

Лідія Андріївна вивчилася водити ближче до пенсії. Мрія у неї була: онуків з садка, або зі школи забирати і привозити до себе, поки батьки їх на роботі пропадають. Онуками Бог не обділив: у дочки двоє, у сина недавно третій народився. Гарненько все обміркувавши, Лідія Андріївна взяла собі в кредит автомобіль. Дуже раділа своїй покупці, але трохи соромно було перед власними дітьми: тим вічно гроші потрібні. То на ремонт, то дітей одягнути, то на море з’їздити, відпочити по-людськи. Раніше Лідія Андріївна намагалася допомогти і синові, і дочці грошима, а тепер у неї свій кредит з’явився, тому грошей їй стало вистачати тільки на нього, і на життя. Боялася жінка, що діти її не зрозуміють, а вони й справді подивилися на неї очманіло: — Матір? Ну навіщо тобі авто знадобилося? Сказала б, я б відвіз, куди потрібно, — насупився син, Валерка. Дружина його зовсім образилася начебто: перестала спілкуватися зі свекрухою. На дзвінки не відповідає, у вихідні не з’являється. Дочка з зятем поставилися спокійніше: Анжела сама давно водить машину, тому мати свою вона зрозуміла, тільки обмовилася, відвівши погляд:

— Ти акуратніше за кермом. Вік все-таки: тиск, суглоби, зір тебе може підвести .. Образили Лідію Андріївну її слова. Вона-то машину купувала без жодних задніх думок, навіщо дочка «каркає», біду кличе? Вона Анжелка своєї таких слів не говорила, хоч і боялася свого часу за кровиночку, коли та за кермо села. Згодом ставлення дітей до матері покращився: ті навіть самі просити почали її виручити: дітей забрати, відвезти куди потрібно. Так Лідія Андріївна і каталася з онуками: то одного зі школи забрати і на секцію відвезти, то другого куди підкинути. А потім невістка на сина насела: вона в декреті засумувала і захотіла навчитися водити, щоб як всі, значить. Лідія Андріївна з радістю відвозила невістку на навчання, а сама в її відсутність з молодшеньким онуком поралася. Танечка, невістка, права отримала і не минуло й тижня після цієї знаменної події, як син до матері прибіг. — Мама, — почав він, сідаючи поруч і заглядаючи в очі. — З Танько ми сваримося. Машину тепер вона просить. А у мене ще свій автокредит висить на шиї і іпотеку досі виплачуємо. А ти шикуешь. Навіщо тобі машина, ти мені скажи? Ти не працюєш, сидиш вдома.

Ось куди тобі їздити, ну, куди, а ?. Загалом, допоможи нам. Син запнувся на півслові. Він допитливо дивився на матір, сподіваючись, що та сама здогадається, про що він просить. Слова сина обурили жінку. Вона похитала головою і витерла набігли сльози, знявши окуляри. «Я онуків своїх вожу. Хіба цього мало? Я допомагала вам раніше, скільки років я вами жила? Ні в чому вам не відмовляла, а себе обділяла. Тепер ви обзавелися сім’ями, міцно стоїте на ногах, я дала кожному з вас гарну освіту. гріх тобі скаржитися на життя, синку. Тепер, коли у вас життя влаштоване, я вирішила здійснити свою мрію. Я змолоду мріяла водити. А машину я вам не віддам, нехай твоя Таня сама крутиться-крутиться, якщо машину хоче отримати. Недешеве адже задоволення «. Син дослухав, мовчки встав і пішов. З тих пір він більше не з’являвся в будинку матері і трубку не брав — образився.

Лідія Андріївна мучилася і страждала. Вона сумувала за внукам і сину. Якось зібрала гостинців і приїхала до них у гості, але ті зустріли її з неприязню. Невістка взагалі не привіталася, похмуро пройшла повз, одяглася і змилася до подруг, а син відмовку придумав: — Мені ніколи, я поїду по справах. Дітям скажи, щоб після твого відходу двері замкнули зсередини. Після такого прийому мати замкнулася в собі. Вона свій крок до примирення зробила, хоча ні в чому перед ними не завинила. Чому вона повинна дарувати машину невістці, яка її в гріш не ставить? І чому син з невісткою вважають, що раз вона, Лідія Андріївна, постаріла, то не має права мати власну машину? Всі? Життя прожите? Все, що їй залишається — це доживати свій вік з оглядкою на дітей? А якщо ні? Якщо вона тільки жити початку? Лідія Андріївна не стала жити в образі і злості: хоч і боліла душа за сином, вона відволіклася: співати почала в ДК — там її ровесниці якраз ансамбль створили, з подругами почала зустрічатися. А син? Чи не збирається вона сидіти і плакати по ньому. Нехай сам одумається.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *