Мої батьки вважають, що мій син для них — робоча сила. Одного разу я не витримала: адже у хлопчика є свої мрії і інтереси, з якими вони зобов’язані рахуватися!

ПОЛЕЗНОЕ

Вже втомилася сваритися з батьками через мого сина Славика. Чомусь мої тато і мама бачать у внукові тільки безкоштовну робочу силу і не зважають на його думками і інтересами. Хоча такий підхід для них звичний — до мене свого часу ставилися так само. Тільки ось з сином робити так само я не дозволю. Коли я була дитиною, батьки були свято впевнені, що ніяких своїх справ, інтересів і думок у мене не існує. Все моє життя я повинна була підлаштовуватися під їхні потреби. Винятком була школа, ось з нею батьки вважалися. А все інше було їм нецікаво. Літні канікули з батьками я нелюбила всією душею. Коли інші діти гуляли, грали, купалися, читали цікаві книги, я повинна була щодня мити підлогу, полоти і поливати город, прибирати у дворі, годувати курей. Як я заздрила дітям, що живуть в квартирах! Мені здавалося, що там просто неможливо придумати таку купу щоденних завдань, як загадували мені батьки. Мене кілька разів хотіли відправити в табір за успіхи в навчанні, але батьки вважали це пустощами і зайвим. Вперше на море я з’їздила з чоловіком після весілля! Зараз у мене вже своя сім’я, є син-підліток Славка. Тепер мої батьки вважають, що працювати на них повинен він.

Ще й ображаються, що онук не любить до них їздити, а я його не змушую. — Ти ростиш ледачого дармоїда! — докоряє мені по телефону мама. — Ми тебе виховували не так. Так, я не тримаю сина в їжакових рукавицях, дозволяю жити своїм життям і мати власні інтереси. Неприпустимо! До речі, я не можу назвати сина ледачим. Він допомагає мені вдома, та й у інших бабусі з дідусем на дачі теж працює. Просто там його ніхто не змушує через коліно і не чеше над вухом «ти повинен, ти зобов’язаний». Славик уже півроку відмовляється їздити до моїх батьків, так втомили вони його зі своїм списком справ та робіт. Вони продовжують жити в своєму будинку, тому справ там не переводиться. Славіку в свої вихідні доводилося вставати до 7 ранку і займатися худобою і наведенням порядку. І так день у день. Кому таке сподобається? У будні не висипається через школу, а у вихідні за роботу. Коли мені син заявив, що більше до них не поїде, я його не переконувала й не наполягала. Не хоче — як хоче.

Але батьки мені надзвонюють і вимагають, щоб я вплинула на сина і відправляла його до них! Я відмовилася, досить мого зіпсованого дитинства. Ламати його ще й моїй дитині я не дозволю. — Нам же важко, нам потрібна допомога! А хто нам допоможе, якщо не дочка і внук? — Мама, якщо вам важко, то позбавляйтеся від цього звіринця. Вже прогодувати я вас якось зумію. Але маму не переконати: вона вважає нас безгоспними, а мене ще й поганою матір’ю, яка виростила сина-ледаря. Вони з татом переконані, що діти повинні допомагати батькам. А я вважаю, що діти нікому нічого не винні! Я народжувала сина не для того, щоб у мене був безкоштовний працівник. А ось мої батьки так і не зрозуміли, що діти — це окремі особистості, а не безкоштовна робоча сила, яку вони завжди можуть змусити танцювати під свою дудку. прикро, що ось так з роками мої стосунки з найріднішими людьми через їх світогляду лише ускладнюються, і я від них віддаляюся, тому що вони самі все для цього роблять.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *