Коли мені було 28, я не думала, що стану мамою для двох прий0мних дітей

ПОЛЕЗНОЕ

-Це ваша кімната! — сказала я, відкривши двері в дитячу. Діти глянули з настороженим видом. -Обустраівайтесь — і йдіть вечеряти! — додав чоловік. Я запитала його пошепки: -У них різні батьки? -Так, я говорив тобі про це. Я дійсно знала. З того моменту, як чоловік повідомив мені, що його племінники виявилися в дит ячому будинку і нам належить забрати їх до себе, я була в якійсь прострації. В душі я усвідомлювала, що при живій рідні залишати дітей в дит буд инку буде неправильно. Тільки мені всього 28 — і я не готова до такого різкого повороту подій це вже занадто -Петя, але ти ж всього лише троюрідний брат Єви, невже у них немає нікого рідніше? -Є, — чоловік насупився — її брат рідний, тільки він заявив, що у них погані житлові умови і дружина не хоче. Таке відчуття, що я хочу. Ми недавно придбали двушку і зробили в ній ремонт. Я вся була в планах про свою спальні і виборі меблів, але все це звалилося в одну мить Сестра не виходила заміж — нар оджувала дітей для себе.

-Віка, ну хто міг припустити, що молоду жінку доведе до могили звичайна болячка? Спершу Вадика і Вовку забрала до себе їх бабуся, але її здоров’я похитнулося, і їх оформили в дитячий будинок. Я розраховувала, що мати чоловіка видужає, тільки цього не сталося Тоді чоловік заговорив про те, що доведеться нам забрати їх до себе. Тільки як це зробити на ділі, я не розуміла. Адже він постійно їздив у відрядження, вдома його часто не було, він відвідував іноді сестру і прив’язався до хлопчаків. Спершу було дуже важко. Хлопчаки слухалися, все за собою прибирали, їли добре, відповідали за свої вчинки, але вели себе якось насторожено. -Вони ніяк не можуть оговтатися від вт рати, вік. Вони звикнуть. Тобі легко так говорити — тебе ж ніколи не Довелося Петі підшукати собі додатковий заробіток. Адже витрати росли в геометричній прогресії: настав час збирати дітей до школи.

Вони були погодками і йшли в другій-перший класи. Діти не вередували, на всі були згодні. Мені це набридло, і я закричала на них. В результаті на їх очі навернулися сл ьози. -Психо лог нам радила з усім погоджуватися і не суперечити, щоб знову не опинитися в дит ячому будинку -Цього не станеться! Ви живете з нами, поки не виростите і не обзаведетеся своїми сім’ями. Зрозуміли? Після цих слів хлопчики видихнули і навіть посміхнулися. Відносини трохи налагодилися. Мені доводилося розриватися на частини. Я справи всі справи, а під вечір буквально падала з ніг. Чоловік по можливості допомагав, але я не розуміла, як все встигають ті, у кого більше двох дітей? У школі стосунки з однолітками не завжди складалися. Тільки брати один одного захищали. Бабуся вирішила відвідати нас, коли діти вже перейшли в старшу школу. Вони напружилися відразу ж, але старший заспокоїв молодшого: -Вона скоро поїде: бабуся — зайнята жінка.

Я побачила доглянуту інтелігентну жінку. Не розумію, чому вона була хво ра -Я не хочу витрачати ваш час, Вікторія. Цей її тон мене настружів, я не подала виду і запропонувала їй чаю. Вона погодилася на каву. -Віка, я щиро вам вдячна за ваш вчинок. Я розумію, що вам важко — двоє підлітків зі складними характерами. Я вам вкрай вдячна за доброту. Я мовчки кивнула. -У мене є можливість влаштувати старшого до військового училища. Про що вона говорить? Вони ж ще діти -Але їх не можна розлучати. Крім один одного у них нікого немає. Вони прив’язані один до одного. -На літо він буде приїжджати назад. -Мені б не хотілося нічого змінювати. Бабуся взяла мене за плечі: -Віктор, але вам же потрібні і рідні діти. Як ви з усім цим впораєтеся? Хлопчики не зможуть взяти нікого. Погоджуйтеся! -Нізащо.

Ми будемо про них піклуватися і далі. Я встала, але у мене закрутилася голова, і я сіла назад. Бабуся вже йшла у напрямку до виходу. -Я поговорю з Петром. Тим не менш, він є офіційним опік уном. Через деякий час я дізналася, що ваг ітна. Чоловік і хлопці були на сьомому небі від щастя. Вони намагалися максимально оточити мене турботою і увагою. Через кілька місяців ток сикоз пішов, і я стала відчувати себе краще. А коли настав сьомий місяць вагі тності, від бабусі пр ийшов лист. -Не потрібно читати його, Співати. Навряд чи вона напише щось приємне. Але дітей ми їй не віддамо. «Шановні Петро і Вікторія! До мене дійшли чутки, що у вас намічається поповнення. Я щиро за вас рада.

Не могла не відзначити, в яких умовах вам доводиться жити. А з появою дитини стане ще гірше. Так що, я вирішила віддати свою трикімнатну велику квартиру вам. Місця в ній більше. А сама переїжджаю на дачу. Всі папери у ад воката. » Ми з чоловіком не вірили звалилася на нас щастя: з чого така доброта? Але від квартири вирішили не відмовлятися. По поверненню від адво к ата, вже сказав, що бабуся заповіла квартиру онукам. Через 3 місяці у нас наро дилася здорова дівчинка. І ми відразу ж переїхали в нову квартиру, де з комфортом розмістилися. Відносини з бабусею пішли на лад — вона перестала вести себе пихато і зверхньо. Відвідувала дітей. А я, нарешті, повною мірою відчула радість матер инства!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *