Мій братик робив все можливе, щоб бабуся переписала на нього квартиру. Ось тільки старенька виявилася набагато хитріше

ПОЛЕЗНОЕ

— Бабуся! Я прийшла. В аптеку зайшла, в магазині була. Зараз супчик тобі зварю побіжу, мене Ванька чекає. — Я зайшла в квартиру бабусі, вона знову залишила двері відкритими. — Знаю я, чого ти до мене ходиш. Тільки не бачити тобі квартири як своїх вух — шукай коханця з житлом. А то знайшла босяка, ні роду, ні племені. Братові твоєму квартиру подарувала, Вадька потім дружину сюди приведе, — сварливо привіталася бабуся. Цікаво, і тут братик попрацював. Та біс з нею, з квартирою. А ось за бабусю тривожно. Знаючи гнилої характер братика, виставить він бабусю. Тільки так, виставить. — Ну що ти таке кажеш? Люблю я тебе. Я не заради квартири до тебе ходжу. І далі ходити до тебе буду. Ти ж не маленька — розпоряджайся квартирою як хочеш! — з докором сказала я бабусі. — Ти якийсь суп хочеш — борщ або з рисом? — Борщ. — буркнула бабуся. — І завтра прийдеш? — Ні, я завтра не можу. Післязавтра прийду. Напиши, що купити треба буде.

— І що, купиш все і прийдеш? Навіть не образишся? — недовірливо запитала бабуся. — Куплю аж поки не прийду. А на що ображатися-то? — Як на що? Що квартира з під носа втекла — сказала бабуся. — Ти все про це. — зітхнула я. — головне, ти нікуди не відпливай. Решта — нісенітниця. Я пішла на кухню готувати. Щось Ваня давно не дзвонив, дивно. Я дістала телефон — знову вимкнувся, зараза. А на новий, якщо чесно, грошей шкода. Я включила свій апарат, відразу посипалися повідомлення: і Ваня дзвонив, і мама, і Вадик. Брату-то що знадобилося? Відповідь на це цікаве питання я дізналася вже через п’ять хвилин: брат подзвонив, і коштувало мені відповісти, як я почула його крик: — Що, домоглася свого? А все дурочку з себе робила: » я просто так до бабусі ходжу, не потрібна мені її квартира! «А сама там бабку опрацювала! Гадина! У мене Люська дитину чекає, я на бабину квартиру розраховував. — А я то тут причому? — я не розуміла, до чого це сказано, адже бабуся чітко сказала, що квартиру йому подарувала. — Не корч із себе невинну овечку! Я сьогодні у баби був, вона казала — на тебе дарчу написала, ще місяць назад! А ти мовчала! — продовжував волати брат.

— Я передзвоню, — я перебила брата і натиснула на червону кнопку. Я увійшла в кімнату: — Бабуся, а ти нічого не хочеш мені казати? — Ні — бабуся дивилася на мене самими чесними очима в світі. — Мені Вадик дзвонив тільки що. Про квартиру кричав, гадиною обізвав, до чого б це? Бабуся зітхнула, поплескала поруч з собою по ліжку: — Іди сядь. Розумієш, до Федорівні з 34 онук їздив. Все допомагав, обходив. Федорівна йому квартиру відписала, він її відразу вигнав. Звідки я можу знати, що ви до мене сновигаєтє? Може, теж вигнати хочете? Ціни-то на житло бачила? Зараз не тільки бабусь, а й дітей на вулицю викидають. Ти пробач, що обдурила. Я вранці Вадьку те ж саме, що і тобі казала, що квартира у нього з-під носа втекла. Так я думала, він мене вдарить — він так кричав, так кричав — бабуся розплакалася. — Ну все, все. Не плач.

Чи не потрібна мені твоя квартира, мені ти потрібна. Я хочу, щоб у моїх дітей була прабабуся. Все, витирай сльози, все добре. Я обіняла бабусю і почала гладити її по сивому волоссю. Від бабусі пахло бузком. Закривши очі, я згадала, як вона мене заспокоювала, коли я коліно розбила. І пахло від неї точно так же. Як же час летить! — Тобі квартиру залишу, і не сперечайся. Або ти з босяком своїм все життя зібралася по чужих хатах мотатися? Не ображайся на мене тільки, сама розумієш — час зараз такій. На бабусю я не ображалася. Страшно їй, розумію. Страшно не без житла залишитися, а страшно, що близька людина вижене на старості років. Любіть своїх бабусь, адже хто знає, скільки їм ще відміряно?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *