Багато мене засудять за мій вчинок, але я до сих пір вважаю, що вчинив правильно

ПОЛЕЗНОЕ

На той момент моя дочка вчилася в другому класі. Ми з дружиною працювали на підприємствах, на яких приходити на робоче місце потрібно дуже рано. Живемо ми в великому мегаполісі і ходити в школу дочки однієї не дозволяли. Ми з дружиною по черзі приводили її до восьмої ранку, хоча уроки починаються о дев’ятій. Двері школи були відкриті і там на той момент вже знаходилися інші учні, і в тому числі її однокласники. У вестибюлі сидів охоронець, а по телевізору показували мультфільми. Тому ми не переживали. Один раз дочка поскаржилася, що до неї чіплявся хлопчик з третього класу — обзивав її і кидався рюкзаком. Ми спочатку вирішили не встрявати — діти самі розберуться. Тільки інцидент на цьому не закінчився — хлопчик став бити мою дочку і інших дітей, які приходили раніше. Як не дивно, але охоронець на цю ситуацію ніяк не реагував. Я пішов до вчительки з нашого класу і поскаржився їй, а та поговорила з його вчителькою, але ситуація лише погіршилася — хлопчик став ще більше докучати дочці.

Коли справа дійшла до директора, то та сказала, що нічого зробити не може, крім того, що заборонить пускати в школу дітей до пів на дев’яту — до моменту приходу вчителів. Все, що прийшло на той момент мені в голову, це відповісти злом на зло (можете почати мене засуджувати). Я почав вчити доньку давати здачі — це було досить не складно, оскільки вона на той момент вже чотири роки ходила на спортивну гімнастику, була спортивно складена і підтягувалася більше мене. Хоча в майбутньому вона вважала за краще заняття іншим видом спорту. Отже, я почав показувати їй прийоми самооборони. Є один удар, після якого другий вже не буде потрібно. Знаючи, яке враження справляє вигляд крові, я порадив доньці стукнути його гарненько по носі. Вона у мене не боїться крові. Навіть думаємо відправити її до медичного училища. Цілих сім днів я тренував її і ми разом відпрацьовували удари, які вона повинна була донести у відповідь на його витівки.

На наступний день вона повертається зі школи і вся сяє. Ранок моєї дочки почалося з звичайних образ з боку хлопчика, за ними послідували удари. Дочка справедливо вирішила, що настав момент дати відсіч і дала йому в ніс. Удар вийшов точним — кров хлинула струменем. Хлопчика відвели в медпункт. Подзвонили батькам хлопчика, ті прибігли в школу і разом з класним керівником вони вирушили в клас моєї дочки. Батьки відразу ж спробували відчитали мою дочку, але тут один за одним стали підніматися однокласники і говорити, що він їх ображає — перший задирається. У підсумку все закінчилося благополучно — хлопчик з тих пір приходить в школу і сидить тихенько в куточку, грає на планшеті. Ну а дочка більше свою силу не застосовувала — вона в принципі спокійна і сором’язлива дитина. І в школу на розмову до директора мене не викликали.

Багато мене засудять за мій вчинок, але я до сих пір вважаю, що вчинив правильно і провини за собою не відчуваю. Хтось порадив би сходити до психолога, хтось в поліцію. Але з власного досвіду знаю, що таким способом ніколи дані питання не вирішувалися. А дозволити, щоб улюблену донечку перетворили в забиту істоту, я не можу. Можете не повторювати за мною, але моя поведінка може комусь стати в нагоді в подібній ситуації. Провини за собою не відчуваю і думаю, що вчинив правильно. Як ви вважаєте, батько дійсно прийняв правильне рішення в цій ситуації?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *