Наш батько пішов з сім’ї, коли ми були ще зовсім маленькими. А через багато років він подав на нас до суду

ПОЛЕЗНОЕ

Немолодий Іван Степанович — басовитий, поважний районний суддя, задумливо перегортав сторінки цивільної справи, яке повинен був розглядати на найближчому засіданні. Як не дивно, але за 25 довгих років роботи перед ним вперше постала така непроста ситуація: батько судився з дітьми щодо виплати йому грошового утримання.Зазвичай доводилося відсуджувати аліменти покинутим дітям, а тут » Викликом всіх цих шістьох дітей цього чоловіка, вислухаю їх пояснення, і тоді будемо приймати рішення. Поки ж важко щось прогнозувати … «- підсумував свої непрості роздуми Іван Степанович.У залі засідання зібралися люди різного віку.

Сивий, неохайний, в старій надто запраній сорочці, сидів на лаві, опустивши очі, Михайло Іванович Емельянскій — позивач.Суддя по черзі надавав слово дітям.- Я найстарший, — почав свою розповідь Іван, — тому буду говорити і за своїх трьох братів. Батько покинув нас ще зовсім маленькими. За домовленістю з матір’ю, він поїхав на навчання. Говорив, що буде здобувати освіту, щоб забезпечити гідне життя сім’ї. Тим часом мама працювала на двох роботах: і нас містила, і частину грошей відсилала чоловікові. Передавала і продукти. Повернувшись, батько не дуже брався за роботу. Незабаром поїхав на заробітки, а коли зрідка навідувався додому, то не те що шматочок ковбаси або сто грамів цукерок — навіть хліба ніколи не привозив. Закінчилося все тим, що він пішов від нас в іншу сім’ю.

— Я Світлана Сергіївна Непийвода, — встала відразу після хлопця молода жінка, — живу в місті, де навчався цей, так би мовити, мій батько. Його, живого, споглядаю зараз вперше, хоча на фото колись бачила. Мені мама розповідала, що познайомилася з ним під час навчання в інституті. Він не сказав їй, що одружений і має чотирьох дітей, зате переїхав до неї жити. Коли матінка носила мене під серцем, то випадково дізналася про його родину. Після цього він поїхав додому і як у воду канув. Ми не мали від нього ні копійки допомоги. Але доля посміхнулася матусі, вона вийшла заміж за чудову людину, справжнього чоловіка, який мене удочерив, виростив, вивчив …- Мені мама ніколи не говорила, хто мій батько, — настала черга розповідати наймолодшого з дітей Василя Семенченко. — Тільки ось зараз, несподівано, коли прийшла повістка до нас додому в суд, повідала, що познайомилася з ним на святкуванні дня народження подруги. Полюбила, зав’язалися відносини. Дізнавшись, що мама чекає дитину, так званий «батько» зник. А виростив мене зовсім інший батько, якого я люблю і щиро вважаю за сьогоднішній день.Наостанок попросив у судді слова Володимир — один з чотирьох синів від першої дружини:

— Перед судом ми, діти позивача, познайомилися. Вирішили, що відтепер будемо спілкуватися і зустрічатися і далі. Наша мама розповідала нам ще колись давно, що одного разу від імені батька їй надійшло сто рублів. Ми порадилися і скинулися по тисячі гривень. Вручимо їх цієї перелітної птиці, іншої підтримки він від нас не заслужив і ніколи нічим не заслужить.Михайло Іванович слухав дітей, похнюпивши голову. Все своє життя він, як та омела, жив за рахунок інших, не думаючи ні про дітей, ні про свою старість зовсім. А тепер ця його безсоромна безтурботність бумерангом повернулася до нього самого через стільки багато років.Суд відмовив громадянину Емельянскому в задоволенні позову. Коли суддя закінчив читати непросте рішення, батько, нарешті, підвів сумну голову і подивився на своїх рідних, хоча таких далеких, дітей. Тихо з сумом промовив: Вони правду говорили тут, оскаржувати я нічого не буду, не хочу вже. Вибачте мене, мої діти

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *