Стояла в черзі і випадково почула розмову про досить-таки своєрідну сім’ю. Як ви думаєте, чи нормально це?

ПОЛЕЗНОЕ

… А я ось стегенця взяла, прямо кілька упаковок, на них акція хороша, ти бачила? — голосно говорила жінка років шістдесяти в магазині своїй подрузі. — Лук взяла, морквину, рис. Зроблю сьогодні плов з курячим м’ясом в казанку. До речі, дуже вигідне блюдо виходить і на кілька раз вистачає. У мене всі люблять, їдять із задоволенням! Особливо зять, його взагалі від плову за вуха не відтягнеш! Тільки от не знаю, як я це все дотягну зараз до будинку … Набрала знову на п’ять пакетів, а мені адже ще за котячим кормом треба зайти! — Та он там корм для тварин, дивись, якого тільки немає! Куди ти будеш ще заходити, йди візьми тут, я постою з твоєї візком … — Нелі, тут ми корм не беремо, дуже дорого. У мене біля будинку магазинчик є, там дешевше.

Там і куплю. Тільки як ось зараз потягну все це. … Жінки стояли попереду мене в черзі на касу. У одній з них на руці була корзина з сирком і парою бананів, а інша тримала перед собою дійсно великий візок продуктів. Делікатесів у візку не було, продуктовий набір вельми нагадував «кошик споживача». Набір явно не тішив око. Ні фруктів, ні цукерок, ні зелені. Майже всі продукти з візка літній покупниці в цей день продавалися «з акції». — Ну подзвони рідним, нехай допоможуть! — знизала плечима приятелька з кошиком на руці. — І правда, як ти це потягнеш все … до зятя подзвони, який плов у тебе любить. Мабуть, не на роботі сьогодні, субота ж. — Так як він прийде, якщо живе на іншому кінці міста. Не буду ж я чекати півтори години, поки він приїде … — Стривай, ти ж говорила, дочка і внуки з тобою живуть? Причому тут це? Або я чогось плутаю? — Дочка і внуки з нами, так! А зять у своїх батьків, що тут незрозумілого! — роздратовано пояснила жінка з візком.

— Приходить до нас на вихідні. Ось сьогодні приїде ближче до вечора, напевно, може, ночувати залишиться. Тому я і в магазин побігла з ранку, треба ж щось готувати, годувати сім’ю … — Весело у вас … слухай, і давно вони так живуть? Він у своїх батьків, вона з дітьми — у своїх? — Та майже з самого початку так, вісім років уже … У його батьків велика трійка, спочатку після весілля дочка з зятем стали жити там, а й трьох місяців не протрималися. Світланка моя НЕ ужілась зі свекрухою, там дама з характером, чи знаєш. Не так сидиш, не так свистиш … Приїхали до нас. Тут старший онук уже з’явився, у нас стало тісно у двокімнатній квартирі дві сім’ї, дитина кричить, дурдом … — Ну, відправила б їх на знімне житло … — Зять пропонував, але Світлана моя ні в яку, побоялася, що без мене з дитиною не впорається. Онук у нас старший — це був кошмар, кричав ночами безперервно. В результаті зять з’їхав до своєї матері. Йому там і на роботу ближче і місця більше. Так і живемо. Думали вони грошей підсадять і кредит візьмуть, коли Світлана з декрету вийде.

Але тут друга дитина у них з’явився. Донечка, ось рік виповнився нещодавно. Внучка спокійна, не те, що онук! Просто золота дитина, небо і земля. -Ну так зараз-то чого? Відправляй дочка з дітьми до чоловіка, а то що це за родина? Старший уже великий, першокласник, молодша, кажеш спокійна … Нехай знімають квартиру і живуть самі! — Тань, ну як відправити? По-перше і школа тут у нас під вікнами. Переводити в першому класі дитини в інше місце? Шукали цю школу, пробивалися до певної вчительці, а тепер піти невідомо куди? Дитина тільки тут звик трохи … Він у нас, знаєш, непростий. Нервовий, легко стомлюється …

Дама з візком уже підійшла до каси і спритно стала викладати свої продукти на стрічку. — Квартиру тут вони не знімуть, район у нас дорогий, — продовжувала вона монолог. — По-друге, як Свєта буде одна з двома? Старшого до пів на дев’яту відведеш, о дванадцятій вже треба забрати. А маленька спить в цей час. Невже будити? І вдома не залишиш … У будь-яку погоду з коляскою, ну як? Старшого обідом треба годувати, уроки з ним робити. Молодша лізе, займатися не дає. Куди я їх відправлю? Ні, нехай поки живуть у нас … — Слухай, але це ж не діло, так жити. Він там, вона тут … це не сім’я … — Ой, та чому не справа-то? Нормальна сім’я. Кажу ж, кожні вихідні зять у нас. У суботу приїжджає, ночує, спілкується з дітьми. У неділю йдуть кудись гуляти, в парк або на майданчик. На каток ходили в минулий раз …

Увечері в неділю їде до себе. Дзвонить кожен день, спілкується і з дружиною, і з дітьми … А як люди живуть, коли чоловік на вахту їде на півроку? Повно таких сімей! Дама вже розплатилася і почала перекладати покупки в пакети, вийняті звідкись із кишень. — Я взагалі не розумію, чому більшість так реагує — ну, мовляв, це не сім’я … Нам так зручно! Невже, щоб була сім’я, обов’язково треба вивертатися навиворіт, жити по чужих кутках, тягати однієї коляску на п’ятий поверх, мучити дітей? Я ось думаю, наші б без нас давно вже розлучилися, Світлана б завила вже від битовуху! А так все добре. Ми з нею готуємо по очерьді, за дітьми стежимо і батько допомагає. Ось внучка підросте, піде в сад, можливо будуть думати щось про кредит, а поки так. А ви згодні з думкою про те, що » така сім’я — це не сім’я «?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *