Маша стояла в кутку класу і гірко плакала, бо Настя розповіла всім, що її батько — п’яниця. Але доля розставила всі крапки ..

ПОЛЕЗНОЕ

Анечка з самого дитинства мріяла стати вчителькою. Тільки переступивши поріг школи на першовересневої лінійці, синьоока дівчинка невпевнено поглянула вгору.На Ганну привітно дивилась жінка, яка взяла дівчинку за руку. Тепло цих спрацьованих сільських вчительських долонь Анечка пам’ятає донині. Чомусь саме в День знань на своїй першій лінійці, але вже в якості вчительки, Анна Степанівна згадала цей епізод.Її першокласники були допитливими, розумними, але недружніми. Спочатку молода вчителька сподівалася, що причиною цього є нове оточення, період адаптації. Однак з кожним днем вона переконувалася, що це не так і намагалася зрозуміти причину.Якось Анна Степанівна на перерві зайшла в клас і помітила, як група учнів перешіптується, а в кутку стоїть Марічка і гірко плаче. Біля дівчинки стояла ще одна дівчина, але зі спини вчителька відразу не впізнала, хто це.- Марічка, що трапилося? — намагалася дізнатися Анна, однак та лише схлипувала і витирала сльози.

— Вона плаче, бо Настя всім розповіла, що батько Марічки — п’яниця, і сказала нікому з нею не дружити, — шепнула вчителю на вухо Оксанка. — А я все одно з нею дружу.Вчителька оторопіла. Якусь хвилину вона мовчки стояла, а потім покликала до себе Настю і сказала, щоб та попросила вибачення у Марічки.Вже на наступній перерві вчительку в коридорочікувала мама Насті.- Чого ви мою дочку перед усім класом принижуєте, змушуєте просити вибачення, та ще перед ким?!, — розлючено накинувся на вчительку. — Та що ви знаєте про виховання дітей, своїх же не маєте.Обурена мама ще довго, розмахуючи руками, щось доводила, але Анна Степанівна далі вже нічого не чула. Все було, як втумані, лише фраза про своїх дітей нав’язливо пульсувала в голові.Якщо на попередньому перерві вчителька витирала сльози своєї учениці, то тепер колеги заспокоювали її:- Не звертай уваги, для цієї жінки все кругом безглузді, тільки вона — пуп землі. І дитину так виховує. Вона ще колись буде мати з нею проблеми, але сама буде в цьому винна.

Аня все це розуміла і прихильно ставилася до Насті, як і до інших учнів, тому що всіх вчила однаково і хотіла, щоб кожен з них в майбутньому став Людиною. Знала, що дівчинка поступила так, як заведено у них вдома, і не її в цьому вина, а дорослих, які ще з дитинства надмірної самовпевненістю калічили дитячу душу.Але якби та жінка — мати Насті — знала, як Анна хотіла б мати дитину. За три роки вони з чоловіком об’їздили багато клінік і всюди говорили одне: «Надійтеся на диво». Вони сподіваються і не перестають в це вірити. Ніхто не знає, що Анна щоночі бере в руки голку з ниткою, полотно і вишиває ікони. А потім так само непомітно дарує ікони церквам свого та навколишніх сіл.Минуло кілька років. Випускниками стали першокласники. Батько Марічки після того випадку, а також тривалої розмови з вчителькою, перестав заглядати в чарку, став хорошим батьком. І вже б призабули цей неприємний епізод, якби ситуація з точністю до навпаки не повторилася.

Марічка якраз поверталася з бібліотеки, як почула якийсь важкий стогін. Озирнулася і побачила в рівчаку чоловіка, що лежав в декількох сантиметрах від води. Дівчина злякалася, але, переборовши свій страх, підійшла ближче і за руку відтягла чоловіка, щоб він не захлеснула водою.А потім разом з Ганною Степанівною, яка в той час як раз поверталася зі школи, завели чоловіка додому. Це був батько Насті — колись успішний бізнесмен, який тепер залишився без роботи. Він став пиячити, але Марічка не стала цим дорікати Настю. Тому що і так Настя вже відчула весь той сором, через який колись довелося пройти їй.- Твій вчинок гідний. — сказала вчителька. — Я нікому ще не розповідала, але відчуваю необхідність поділитися з тобою своєю радістю: у нас з чоловіком скоро буде дитина. І якщо народиться дівчинка, ми назвемо її Марічкою, в твою честь.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *