Наташка після всіх процедур, а потім кілька курсів хімії, лиса, худа і бліда йшла і думала:- Напевно, за класикою жанру, в цьому місці належить втратити свідомість, заплакати, рвати на собі волосся, але волосся вже і так не було. Можна, звичайно, зробити вигляд і впасти прямо в калюжу, але шкода було біле Лизине пальто, яке та на неї наділа з тієї причини, що осінь вже й холодно. У машині було тепло, але Ліза зпеленала сестру в хутряній плед, пристебнули ременем і повезла в нове життя.Поки їхали, Ліза Наташці пояснювала:- Будинок для себе купувала два роки тому. Думала, що буду влітку там жити і малювати, але пожила і зрозуміла – не моє це. Звикла до зручностей, до величезних магазинах до велелюдного оточенню. Чи не виношу тишу. Я вдома вчора була, опалення там працює, вода тече, решта ти вже сама. Магазинчик продуктовий є, але я тобі все привезла. Буду приїжджати.У дворі сиділа велика руда собака. Махаючи відчайдушно пухнастим хвостом, вона підбігла до Наташі і уткнулась носом в коліна. Наташка погладила кошлату руду голову і запитливо подивилася на Лізу.- Натусь, я його з притулку вчора зібрала. Тобі ж потрібен друг. Ну як ти тут одна будеш? Ти не хвилюйся, я йому корм купила, на місяць вистачить. Удвох якось веселіше. Його Джонні звуть.
У невеликому двоповерховому будиночку було тепло. Посеред їдальні стояли коробки з консервами, крупою, макаронами, борошном, печивом.- Сама розбереш, зате будеш знати, де що лежить. Холодильник затарен. У шафі знайдеш одяг на всі пори року, розмір у нас один. Давай, Натусь, чаю поп’ємо і я поїду.Уже надівши пальто, Ліза підійшла до Наташці, спробувала зазирнути їй в очі. Але Наталка відводила погляд в бік.- Натусь, ця собака три роки сиділа в клітці. Її ніхто не брав, вона велика і немолода вже. Я все розумію: тобі важко, погано, але у тебе є я. А у собаки будеш ти. Треба ж за щось чіплятися, щоб повернутися до життя. На Вадика наплюй і забудь. Все буде добре. І ще – це твій дім, я все на тебе оформила, і ділянку і будинок. Папери в спальні, гроші теж. Натусь, давай будемо жити! Приїду через тиждень, якщо що – дзвони. Ліза поцілувала Наталку і поїхала .Уже стемніло, а вона все сиділа в кріслі, підібгавши ноги і закривши обличчя в коліна. Спочатку ридала, потім сама собі розповіла, яка вона нещасна, потім лаяла Лізу за те, що та їй тут собаку нав’язала. Ось ляжу і все, жити сил немає. А собака? Шкода. Треба хоч погодувати. Ліза вдягла куртку, подивилася в дзеркало на свою лису голову і зі словами:
– Собаку не будемо лякати, вона тут ні при чому, – надіну шапку – Знайшла корм, насипала в миску і вийшла на вулицю. Джоні, з’ївши корм, вилизав миску, потім злизав з Наталиного обличаи солоні сльози, ліг поруч на сходинку ганку і поклав голову їй на коліна.На нічному чорному небі, навколо яскравого круглого місяця, з’являлися зірки, все більше і більше. Наталка знайшла Велику ведмедицю, посміхнулася їй і послала повітряний поцілунок. Потім обняла собаку і сказала:- Гаразд, Джонька, завтра тобі нормальну кашу зварю. З м’ясом.Весь тиждень Наталка, побачивши себе вранці в дзеркалі, здригалася і говорила:- Аеліта, нехай йому грец. І ні-ні, та приходила думка: а може, ну його, це життя. Кому я потрібна?Але тут погляд натикався на Джоні, затишно згорнутого на своїй лежанці біля каміна і Наталка вирішувала: ладно, ще трошки поживу. Життєстверджуючу точку в цьому спірному для Наталки питанні поставила Ліза, яка приїхала через тиждень, як і обіцяла. Зайшла з коробкою в руках, поклала її на диван зі словами:
– Ну, Натусь, ну куди їх дівати? Кішка бездомна, уявляєш, в під’їзді з кошенятами, а їм же холодно! Я і корм привезла .У коробці лежала худа руда кішка, обнявши лапами двох крихітних кошенят.Увечері Ліза їхала. Постояла біля порога, помовчала, потім витягла з кишені пальто листочок і простягнула сестрі: – Натусь, тут це . Вадик твій приходив, запитував, де ти. Я не сказала. Тут його новий номер телефону. Тобі вирішуватиНаталка провела Лізу до машини, помахала їй услід, повернулася в будинок. Погладила кішку: – будеш Мурко. Молока зараз тобі наллю. Все буде добр