Мені п’ятдесят п’ять років, я щаслива мама і бабуся. Давно розлучена, ще працюю, але за вільним графіком. Зараз життя у мене тільки починається, адже недавно я познайомилася з чудовим чоловіком і вперше за багато років відчуваю себе щасливою. У зв’язку з тим, що у мене з’явилися відносини, я почала приділяти менше уваги своїй доньці та її дітям. Наталя, моя дочка, не розуміє моєї поведінки і відверто засуджує мене.” Мама, май совість, посидь з онуками, ти ж бабуся! “- ось такі слова я все частіше чую від своєї дочки. Чомусь дочка, після того як народила вже двох дітей, вважає мене зобов’язаною няньчитися з ними. При чому , не тоді, коли мені зручно, а коли їй хочеться. То ж я вважаю, що я маю совість, а ось вона ні!ак, я дуже хотіла онуків і постійно спонукала дочку до їх народження. ” Ви народжуйте, а я допоможу чим зможу! “- постійно говорила я їм. Але я навіть не підозрювала, що ця моя фраза стане мені поперек горла. Спочатку народився онук, який постійно був на моїх руках. Дочка користувалася тим, що вони з чоловіком хочуть погуляти, адже після весілля вони цього не встигли зробити. А я хотіла онуків, так що тепер маю їх.
Нічого, я все одно постійно вдома, вже давно віддалено працюю бухгалтером, вже кілька років. Молодь жила тоді зі мною, і мені доводилося часто залишатися з малюком, адже якщо я дала слово – значить треба тримати! Коли онукові було чотири роки, дочка з сім’єю взяли квартиру в кредит. Я полегшено зітхнула, тому що якщо чесно – я трохи втомилася.Через рік дочка знову ощасливила мене, що чекає на другу дитину. Я відразу попередила, щоб дочка навіть не думала мені тепер онуків підсовувати, коли їй цього хочеться, я або сама приїду, або до себе покличу, якщо мені це по часу буде виходити. Є ще батьки чоловіка, нехай до них возять. Але до них же далеко їхати – через все місто по пробках, а я зовсім поруч з ними! Та й свати не так вже й цікавляться внуками. Навіть коли внучка народилася, вони не приїхали на виписку, сказали, що у них були якісь справи.
Як тільки дочка відгодувала дитину своїм молоком, то знову почалося: ” Мама, май совість посидь з дітьми, ми хочемо сходити в кіно, на пікнік, до друзів і так далі ”.Я їм кажу: “Беріть дітей і йдіть, я тут до чого? У мене побачення, я зайнята! ”. Дочка відразу обурилася:” Тобі не соромно? Для тебе особисте життя важливіше онуків? ”. І починає мене пиляти, що я егоїстка, думаю тільки про себе, замість того, щоб думати про святе – про онуків. Поки вона соромила мене по телефону, то почула здалеку голос зятя: «Зовсім не має совісті». Це він так про мене!Ми після таких слів сильно посварилися. Через тиждень телефонує мати зятя: “Нам тут онуків привезли, ми їх взяли на вихідні, але ми ж з чоловіком в будні працюємо, а ти ні, і поруч одна живеш, так що допоможи дітям!».
Це я не працюю? Незважаючи на мою роботу вдома, я числюся на двох фірмах, і мені іноді виїжджати туди треба по першому дзвінку!Ось тепер у мене проблема: і онуків іноді побачити хочу, і нахабство дочки терпіти не збираюся. Я вважаю, що мені нема за що соромитися. Я молода жінка і вважаю, що повинна дати собі шанс стати щасливою.Це їхні діти, а не мої. Я виростила дочку свого часу, а також допомогла їй ростити сина до чотирьох років, хоч і не зобов’язана була з онуком няньчитися. Так що я вважаю, що зробила все, що могла. Але діти для мене теж дуже важливі. Тепер я міркую, як з ними порозумітися і переконати їх не вимагати від мене неможливого. Чи не робити мене без вини винною! Тим більше, у мене як раз зараз особисте життя налагоджується, чоловік до мене сватається. Відчуваю, що якщо я погоджуся вийти заміж, то відносини з дочкою будуть остаточно зіпсованими.