Славік виявився в дитячому будинку ще будучи зовсім маленьким. Мама залишила його там взимку. Він майже не вмів говорити, але розумів, що відбувається. Після того, як мати пішла він інтуїтивно зрозумів все. Він намагався не заплакати і просто сумно дивився їй услід.З того дня минуло 6 років. Зараз Славіку 8. Він почав задавати питання про своїх батьків. Вихователям доводилося відповідати, що його мама поїхала на великому зеленому автобусі. Але коли-небудь обов’язково повернеться до синочка. Не хотіли його тішити надмірними надіями. Адже без надії жити не можна. Малюк постійно хворів. Його імунітет був слабким. Зате він мав відмінний слух і виявляв свої здібності. Він виявився різнобічно розвиненою дитиною. Йому подобалося малювати, читати дитячу літературу, дружити з усіма. Тільки головною рисою його характеру була наполегливість.
З другого класу дітям стали викладати англійську мову. Славік думав, що його мати розділяє з ним щось незвичайне. Повинна бути вагома причина, по якій мама кинула його. І коли на картинках перед ним з’являлися щасливі сім’ї, то він завжди думав про матір. Він мріяв про неї, уявляв собі її зовнішність, вік, колір волосся, уподобання.І він створив свою легенду. Про неї розповідав усім оточуючим, що мама скоро приїде. Він вдивлявся в кожен проїжджаючий повз автобус. Адже рано чи пізно вона приїде на тому ж автобусі, на якому поїхала.Після року мати Славіка так і не з’явилася. Хлопчик був пригніченим. Його надія згасала. Адже автобуси їздили рідко.Славік задавався питанням
– А що буде, якщо мати не встигне забрати його, поки він не виріс?
Одного разу Славік втік, і вихователі зрозуміли, що так більше тривати не може. Через дві години його привели поліцейські. Вони повідомили, що хлопчик стояв на зупинці. Його стали питати, чому він тут один. Той зізнався, що перехожі повідомили йому про наявність всього лише одного автобуса червоного кольору в нашому місті. Він їздить на дачне селище.Вихователі вирішили розповісти дитині правду. З тих пір його змусили відвідувати психолога, щоб підготувати хлопчика до правди. Славко був у захваті від занять. Він навіть сам став грати в нього. Хлопчики скаржилися йому на свої біди, а він їм щось радив.Минуло два тижні, і директриса вирішила сказати йому правду. Як з’ясувалося, у матері стало погано зі здоров’ям і тому вона віддала сина до притулку. Вона давно не з’являлася і тому це малоймовірно. Так що не варто сподіватися на диво.
Славік сприйняв новину спокійно. Лише в очах заблищали сльози. І всі вирішили посилити стеження за ним. Йшов час і Славік виглядав нормально. Тому всі з полегшенням видихнули. Але він просто ретельно приховував свої плани.Славік подумав, що його обдурили і просто не хочуть повертати матері. Так що він одного разу зумів втекти і попрямував до зупинки. Адже якщо дістатися до дачної ділянки самостійно, то він зможе знайти матір. Так що він пішов на зупинку. Автобуса чекати довго не довелося. Він приїхав і хлопчик заліз всередину. Про те, що потрібно платити за проїзд, він не знав. Коли підійшов кондуктор, то Славік простягнув їй три цукерки.
Та стала обурюватися, але за нього заступився дядько і став питати, куди той прямує. З фантазією у Славіка було все впорядке, так що він збрехав, що загубився в магазині. А приїхали вони сюди з мамою на червоному автобусі. Так що він без проблем потрапить додому сам. Кондуктор зглянулася і не стала вимагати грошей.Минуло 30 хвилин і він доїхав до кінцевої зупинки. Вийшов і побачив будинки. Вони йшли по обидва боки вулиці. Славік став вивчати їх. Він був упевнений, що дізнається мати відразу ж.На вулиці стояла рання весна. Так що морози ще не відступили. Іра їхала на своєму авто на дачу. Адже скоро сезон шашликів – потрібно привести дачу в порядок. Коли вона їхала повз парк, то помітила дитину, що сиділа на лавочці. Вона зупинилася і вийшла з машини.
Славік кілька разів обійшов селище, тому замерз. Вирішив сісти і відпочити. А потім заснув.Коли відкрив очі, то виявив, що знаходиться в чиємусь будинку. Пахло хвоєю і горів в каміні вогонь. А поруч сиділа Іра. Після того, як вона побачила, що він відкрив очі, то стала задавати питання. Після закінчення його розповіді вона подзвонила в дитячий будинок і сказала, що знайшла дитину, привезе його завтра.Спати вони лягли разом. Славік попросив розповісти йому казку, став називати мамою і це її зворушило. Їй скоро 40 років, а своїх дітей вона мати не могла.
Минуло пару місяців – і Славік входив в новий шкільний клас. Вчителька попросила його розповісти про себе трохи.
-Мене звуть Славік. Мені десять років. І я найбільше в світі люблю свою маму! – так почав хлопчик свою розповідь