— Ну Як Же, Дочко, Не Треба? — Лякалася Мати. — Куди Відкладати, Чого Чекати Ще? Сукню Купили

ПОЛЕЗНОЕ

— Краще зайвий раз нехай вийде заміж, чому не вийде ні разу! — п’ятнадцять років тому говорила Світланина мати, Марина Борисівна, старанно готуючись до весілля дочки. Наречений, чесно кажучи, був зовсім поганенький: такий собі хлопець-друзяка, любив погуляти і випити. «Явно не для сімейного життя!» — зі знанням справи шепотілися Світланиних подружки. Але іншого у неї не було. Хоча більшість колишніх однокласниць були вже заміжні і з дітьми на руках. Сидіти на цьому тлі в дівках було якось незатишно. І все ж заміж Світлана виходила без особливого ентузіазму. Не було впевненості в правильності вибору, кроку і взагалі. — А може не треба? — нерішуче питала вона мати. — Може, краще скасувати весілля? Ну або хоча б відкласти? Почекати? — Ну як же, дочко, не треба? — лякалася та. — Куди відкладати, чого чекати ще? Футболка купили! Кафе замовили.

Людей запросили, бабуся вже квитки купила на поїзд — що тепер, здавати їх чи що? Як тепер все скасовувати щось, ти що? Все готово вже! Та ти не хвилюйся, це все нареченої перед весіллям так. Ну, врешті-решт, розведешся, подумаєш. Зараз не кам’яний вік! Зате не скажуть, що ніхто заміж не бере … Марина Борисівна щиро бажала дочки щастя. Звичайно, вона не могла не бачити, що майбутній зять — людина «не той». Але принца на білому коні, вважала вона, можна прочекати все життя і не дочекатися. Ідеальних немає все одно. — Заміжжя — це лотерея! — говорила Марина Борисівна. — Ніколи не вгадаєш, що і як буде … «Досвідчені» подружки тільки зітхали: — Дивний якийсь шлюб. По любові? — Ні! По зальоту? — Теж не схоже. За розрахунком? — смішно навіть … Який там розрахунок! Хлопець гол як сокіл, ні кола ні двора. Ну да ладно, її життя. Добре, правда, що розлучитися у нас можна в будь-який момент. … Світлану я не бачила багато років, і про те, як склалося її життя, дізналася зовсім недавно.

Вона заміжня, все за тим же, і живе просто-таки чудово. У них дві дочки, розумниці-красуні. Чоловік — бізнесмен, спиртного в рот не бере ні краплі, вельми успішний і заможний навіть за столичними мірками. За відгуками спільних знайомих, Світлана з чоловіком живуть прямо-таки душа в душу, всім би так. — Бувають же ідеальні сім’ї! — зітхнувши, розповідали мені про них. — Чоловік у неї просто чудовий. Пощастило так пощастило! І де вона тільки знайшла такий діамант? З невеликого містечка Світлана з чоловіком перебралися до сусіднього міста, туди ж перевезли Марину Борисівну, яка онуків дуже любить, і свекруха, здається, теж не залишили. У всіх на новому місці — просторі квартири, є заміський котедж, Світлана за кермом новенької іномарки. У молодшої дочки няня, у старшій — супер-гімназія, по дому шарудить домробітниця.

Світлана не працює, пару-трійку раз в тиждень займається роботою в благодійному фонді в якості волонтера — для душі, як вона каже і щоб вдома не киснути. Чоловікові вона повністю довіряє, і він їй теж, грошей дає їй стільки, скільки вона попросить — на господарство, на дітей, так просто так. Два-три рази на рік сімейство вибирається в подорожі. Об’їхали вже досить багато країн, де-не-куди витягли навіть Марину Борисівну, хоча вона, як сама зізнається, «не любителька їздити, але заради онучок … » Шлюб — це лотерея, і тут вже як пощастить, заздалегідь передбачити, як складеться життя з цією людиною, практично неможливо? Адже люди іноді, здається, все зважать, передбачать і розлучаються через пару років. А часом ось такі «дивні» шлюби живуть, не дивлячись ні на що

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *