Мирося давно не була вдома. 6 років вже в Італії на заробітках .

ПОЛЕЗНОЕ

Мирося давно не була вдома. 6 років вже в Італії на заробітках .. Жаліла витрачати гроші на поїздки. Зароблені євро відсилала додому-чоловікові, доньці і хворій сестрі. Ось нарешті приїхала. Подзвонила в двері. Відкрив незнайомий хлопецьМирося давно не була вдома. Шкодувала витрачати гроші на поїздки. Зароблені євро відсилала додому. Там чекали її допомоги чоловік, дочка, хвора сестраНа шостому році такого життя Миросю здолала неймовірна ностальгія. І сни вдавалися з рідної землі тривожні.Її підопічна, майже восьмидесятилітня сеньйора Беттіна, мала добру пам’ять і любила розмовляти з українкою. Стара італійка була зарозумілою. А ще їй було невтямки, чому освічена Мирося, яка прочитала багато книжок, могла підтримати розмову на різні теми, швидко вивчила мову, змушена Не працювати бібліотекарем у своїй країні, а тут, на чужині, доглядальницею.Мирося пояснювала сеньйорі, що на батьківщині за роботу платять мало, a життя дорожчає майже щомісяця.- Але ж у тебе є чоловік, — зауважила Беттіна. — Він що, альфонс?

— Чому? — захищала благовірного Мирося. — Чоловікам y нас теж мало платять.- Чому він не поїхав заробляти гроші для сім’ї? — не здавалася Беттіна.Мирося опустила очі.- Альфонс! — безапеляційно винесла вердикт сеньйора.Коли ж Мирося сказала, що повинна допомагати ще й Ліді, хворій рідній сестрі, Беттіна так демонстративно закотила очі …І ось вона вирішила відвідати рідних. Попросила відпустку у сеньйори. Складала подарунки y валізи. Звіряла список, щоб нікого не забути. Хрещениця Майя, хрещеник Михайлик, подруга Таня, сусідка Леся …Нікому не повідомляла, що збирається додому. Вирішила: нехай це буде сюрпризом. Хвилювалася. Дочка вже стала дорослою. Тамарі — дев’ятнадцять. Бідний Олесь, шкодувала благовірного.На лавці біля під’їзду традиційно сиділа збірна місцевих пліткарів.- Добрий день, — привіталася Мирося.- Добрий, — невпевнено відповіли ті. — У відпустку або назавжди?- У відпустку.Мирося зайшла в під’їзд. А хтось із » збірної «слідом кинув:- Ой, не добрий день, дорогенька, не добрий…Подзвонила в двері. Відкрив незнайомий хлопець

— Вам чого? — запитав.- А ти хто?- А … Томка, напевно, це твоя мама.Дочка навіть не знітилася.- Папа де?Тамара зателефонувала до сусідки Лесі:- Папу покличте.Олесь висунув голову.- Що трапилося?- Мама приїхала!Мирося нічого не розуміла. Дивилася на всіх. А вони мовчали. Переминався з ноги на ногу незнайомий хлопець. Олесь ховав очі. Леся прочинила двері.- Ти виходиш заміж? — запитала y дочки перше, що спало на думку.- Ну … ми живемо разом з Валеркою. Він студент.- Давно?- Що давно? Студент?- Живете давно?- Ну …- А тітка Ліда? Як її здоров’я?- Так … нічого, — відповів Олесь.Мирося заглянула в одну кімнату, в іншу. У дочки дорога мобілка і ноутбук. Шафа ломиться від одягу. Купа взуття. А де ж речі?- Ти нічого собі не купував? — запитала Олеся.Знову мовчання. Незручну паузу перервав стук y двері.- О, тітка Ліда! — вигукнула Тамара. — А у нас гості.Ліда виглядала квітучою і доглянутою. Ні натяку на хворобу. Замість кинутися в обійми сестри і подякувати за допомогу, відчувала себе ніяково.- Як ти? — запитала Мирося.Всі глянули на Ліду. І я опанувала себе:- Навіщо замотувати все в папірець? Все одно, хтось розповість. Ще й прібрешуть. Наші люди такі. Сядь, Мирославо. Значить так…

Виявилося, все змінилося, поки вона заробляла гроші для сім’ї. «Пожалів» відокремлену сусідку. А вона — його. Чоловік не працює. Йому вистачає Міросиніх євро. Ще й Лесі перепадає.Тамара живе з бойфрендом. Валерці комфортніше в їх квартирі, ніж y себе вдома, де батько пиячить, a мати його так «перевиховує», що півбудинку чує. Фактично, Тамара містить кавалера. За мамині гроші.- А тепер — про Ліду, — мстиво вимовила Леся, яка слухала через прочинені двері одкровення сестри. — Хворою вона не була. Так що вирішили: краще платити дорогій родичці за мовчання. І, знаєш, Мирося, треба було попередити про свій приїзд.- Щоб підготуватися? Перенести назад речі, щоб засвідчити його подружню вірність? Спровадити в лікарню Ліду, щоб підлікувати її нахабство?- Мама, ти поїдеш назад або залишишся? — не в тему запитала дочка.Мирося нічого не сказала. Їй було прикро, боляче, незатишно в своєму будинку. Відчувала себе обдуреною, приниженою, відданою.

Першою прибрала з квартири Лесю. За нею вислизнув Валерка. За ним — Тамара.- Я теж піду, — сказала Ліда. — Але ще скажу … знаєш, Мирослава, ти викручувалася там, a ми — тут. Кожен, як може. Так що не осуджуй …Олесь стояв ні в тих, ні в сих.- Іди вже, йди! — гнала благовірного Мирося.- Ти мене прогоняешь? Напевно, там …- Там я працювала, щоб ти завів і утримував коханку. І ще: колись ти прийшов сюди у зяті. Тепер, вважай, ти зять всусідній квартирі. Ми розлучаємося. Альфонс!Дочка повернулася додому пізно.- Мама, a де подарунки, до речі?Мовчки віддала Тамарі пакети.- Ображаєшся? Думаєш, нам з татом було легко без тебе?- Так чому не сказали? Я повернулася б.- А на що ми жили б?- І так зле, і так недобре. Там багато жінок працюють по десять і більше років. І все y них вдома в порядку.
— Ти впевнена?- Не впізнаю тебе, Тамара. Ти була такою доброю дитиною.- Ми просто стали чужі, мама. Чужі !!! І не треба все ламати. Ти приїхала і поїдеш назад. Адже поїдеш?- Поїду. Але грошей і пакетів більше висилати не буду.- Чому? Тут все таке дороге. Як же ми?- Ми вже чужі …

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *