Я тобі що, дівка? Навіщо ти мені свій віник притягнув? У мене, он, дітей четверо в будинку.

ПОЛЕЗНОЕ

— Я тобі що, дівка? Навіщо ти мені свій віник притягнув? У мене, он, дітей четверо в будинку. Приволік, навіщо? Щоб по селу мене знеславити? Я жінка порядна і честь свою бережу, зрозумів? І не ходи сюди більше, — відсунула його плечем і зайшла на подвір’я. Тимофій повертів в руках букет і засунув його в щілину хвіртки.- Дусь, тобі допомогти? — запитала Олена, продавчиня. Дуся здригнулася і різко відвела руку, якою гладила шовкове плаття. — Ти чого, Лена, навіщо мені твої сукні? Куди мені в них ходити, не в клуб же — і удавано засміялася. Лена глузливо відповіла
— Ну так, звичайно — і перехилилася через прилавок — мені тут шепнув дехто, що у тебе кавалер завівся. Правда чи вигадують?Дуся почервоніла і гаркнула- Ось же село, поговорити ні з ким не можна. Вигадка все це. Дай мені хліба, та й піду я. Вдома діти.

Лена, дивлячись у вікно, як Дуся, широко крокуючи, пішла по вулиці, зітхнула — яка ж колючка. Слова не скажи. Все в штрики. Одне слово, відлюдькувата — і підійшла до вішалки з одягом — собі взяти чи що? Начебто нічого, он навіть Дусьці сподобалося.Тим часом Дуся підходила до будинку. Ще здалеку помітила, що біля хвіртки хтось стоїть. Підійшла ближче і гаряча хвиля припала до щок. Це був новий моторист з ферми, Тимофій. Побачив її і назустріч.- Вітаю, Євдокія. Вибач, що без запрошення. А це тобі — і простягнув їй букет ромашок. Дуся розгубилася, їй ніхто в житті квітів не дарував. Вона нерішуче протягнула руку і притиснула букет до обличчя. Вони майже не пахли, але було дуже приємно.І тут з-за паркану почувся гучний рев молодшого Діми — і вона прокинулася. Грубо сунула квіти назад Тимофію і з викликом вигукнула:- Я тобі що, дівка? Навіщо ти мені свій віник притягнув? У мене он дітей четверо в будинку. Приволік, навіщо? Щоб по селу мене знеславити? Я жінка порядна і честь свою бережу, зрозумів? І не ходи сюди більше, — відсунула його плечем і зайшла на подвір’я.

Тимофій покрутив у руках букет і заткнув його в щілину хвіртки. Подивився на похилений будинок і повільно пішов геть. І вже не побачив, як жіноча рука висмикнула букет.Уклавши дітей спати, Дуся вляглася сама. Їй не спалося, було то душно, то холодно. Вона довго переверталася і, нарешті, не витримала. Накинула хустку на плечі і вийшла на ганок. Присіла на сходинку і задумалась. Давно вже їй не було так добре і одночасно тривожно. А все він. Тимофій.Тімофійчік-ласкаво проспівала вона і перелякано озирнулася, чи не чув хто.Дуся з дитинства була похмурою. Неприваблива дівчинка зі шрамом на обличчі. Маленькою, невдало напоролася на цвях.Діти дражнились, вона спочатку плакала, а потім просто замкнулася в собі. Не любила дивитися в дзеркало, очі відразу натикалися на цю мітку.
Вона і заміж пішла не тому що любила, а тому що покликали. Григорій сам особою не вийшов, тому у дівчат попитом не користувався. До того ж косив на одне око сильно. З усіх чотирьох, тільки у молодшого Діми трохи косоокість передалася. А так, у всіх, тьху, тьху, все нормально було.

Жили вони, звичайно, важко. Григорій чоловіком був ніяким. Ні прилаштувати, ані збудувати. Дуся сама, ночами, щоб чоловіка не ганьбити, доробляли за ним огріхи. Зате характер у чоловіка був неприємним. Їй іноді здавалося, що через неї він всім жінкам мстить. Вона довго терпіла, поки той не штовхнув її, коли та була в положенні. Вона схопила віник, що стояв у кутку. І скільки було сили, вона його добре отмолотила. З тих пір тиша.А потім та історія з сусідкою. Виявляється чоловік унадився за нею підглядати. Та поскаржилася чоловікові своєму,Миколі. Той, довго не думаючи, схопив його біля заповітної дірки в вікні і доклав по-чоловічому. Провалявшись з тиждень, чоловік вирішив поїхати. Боявся, що всеі сміятися будуть. Коли їхав, обіцяв Дусю з дітьми потім забрати. Але пройшло вже чотири роки, а від нього ні слуху, ні духу.Тимофій з’явився в селі півроку тому. Оселився на околиці в будинку тітки Марії. Говорили, що це родич її дальній, хоча точно ніхто не знав. Тітка вже давно з дому не виходила, все лежала. Перший раз Дуся його спочатку почула.

— Красуня, не скажеш, де ваша завідуюча? — Вона, перед тим як відповісти, озирнулась по сторонам. Вони були вдвох. Дуся махнула рукою в бік.-Туди йди. Там вона, у телят — А сама подумала, сліпий чи що, де красуню побачив. І постаралася про це забути.Але Тимофій все частіше почав потрапляти їй на очі. І все красуня, і красуня, і посміхається. Вона одного разу не витримала- Ти що, бачиш погано? Яка я тобі красуня? Очі роззуй.Він здивувався: — А хто ж ти? Он яка гожа — Дуся повернула обличчя так, щоб шрам був чітко видно — і цього не бачив? — Той щиро здивувався — немає. Для мене ти всім красива Для мене ти всім красива — Дуся в серцях аж тупнула:-Точно,блаженний.А сама його з голови викинути не може. Днями помітила, що довго розглядає себе в дзеркалі. А потім наділу на голову не заношену хустку, а зі скрині дістала нову в квіточку.

І ось сьогодні прийшов. Для чого? Самотня жінка з дітьми, що з неї взяти. Або? Дуся навіть подумати про це не сміла. Невже вона сподобалася йому як жінка? Ні, ні, не може бути.- Може, Дусенька, може — пролунав голос з темряви. Вона навіть не помітила, що говорила вголос. Тимофій вийшов з тіні і простягнув до неї руки. І вона пішла до нього, прямо на звабливий світ його очей.- Я люблю тебе, красуня моя — прошепотів він.І вона. Вона повірила. У те, що вона жінка, і її можна любити. Так вони довго стояли, обнявшись, і знали, що попереду у них ще багато щастя.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *