Якби ви знали, як самотньо вечорами мені буває, але сам винен

ПОЛЕЗНОЕ

В осінньому парку сидів немолодий чоловік. Повз проходили закохані пари, щасливі батьки, веселились діти. Навколо вирувало життя. Федір Іванович любив тут проводити час. У цьому затишному парку він відчував себе не таким самотнім, тому що навколо ходили люди. Він спостерігав за ними, і відволікався.Повз проходила мама з маленьким хлопчиком, років п’яти. Малюк чомусь схлипував, а мама з усіх сил намагалася затягнути його додому. Мабуть, хлопчик був втомлений, тому і вередував. Або йому мама не дозволила щось.Щоб хоч якось заспокоїти сина, мама дозволила йому поскакати на батуті. Пішла на поступки. Сама ж сіла на лавці біля Федора Івановича. Літній чоловік пильно дивився на хлопчика. Такий милий хлопчик … На мого Андрія в дитинстві дуже схожий. Ех … повернути б час назад. 20 років минуло як один день. Як він там живе

Федір Іванович так розчулився, що вирішив пригостити хлопчика солодкою ватою. Мама спочатку зніяковіла, а потім погодилася. Діма дуже зрадів.- Ну ось так набагато краще, — посміхнувся старий. — Не плач більше і будь слухняним.
Мама взяла дитину за руку, подякувала дідуся і вони спокійно пішли далі.Старий ще довго дивився їм услід і думав про щось своє. Він згадував, як колись у нього була сім’я. Вони з дружиною були музикантами. Їй запропонували роботу закордоном. Софія погодилася, хотіла, щоб її чоловік з сином поїхав з нею. Федір Іванович не захотів залишати батьківщину, хорошу роботу в філармонії, старих батьків.Дружина забрала сина і поїхала сама. Подала на розлучення. Він відчував себе дуже самотнім. Син його вже зовсім дорослий і соромиться свого батька, а з його матір’ю вони давно розлучилися і не спілкуються.

У Федіра Івановича заболіло серце. Він попрямував додому.Підходячи до свого будинку, старий музикант побачив біля під’їзду хлопця з валізою. Федір Іванович одразу впізнав у ньому свого дорослого сина. Старий завмер на місці і не зміг вимовити ні слова. Помітивши старого, молода людина теж спочатку мовчав, проте першим зважився порушити тишу- Добрий день, батько! Ти мене впізнав? Прости мене, що так довго їхав до тебе …- Ну що ти, синку, це ти мене прости, — і голос старого затремтів, а на очах з’явилися сльози.Запанувала тиша. Чоловіки обнялися вперше за останні десятиліття. Раптом у сина задзвонив телефон:- Все добре, так, зустрілися вже. А ви скоро?
До чоловіків швидким кроком наближалися жінка з хлопчиком. Діма вже був веселий, і щось радісно розповідав мамі.- Знайомся, тато. Це моя дружина Аня і син Діма.- Діма, це твій дідусь.Старий музикант не стримував сліз, коли помітив, що той маленький хлопчик з парку, який так голосно плакав, і є його онук.

-А ми вже знайомі, — прощебетав Діма. Цей дідусь мене пригостив в парку солодкою ватою.Увечері вся щаслива сім’я зібралася за святковим столом у дідуся в квартирі. Було шумно, весело і дуже по-сімейному. Дідусь весь вечір грав з Дімою, і не міг з ним награтися. Йому просто не вірилося.- Давайте я віднесу його на ліжко, — прошепотіла невістка.- Можна я сам? — несміливо запитав старий.Він відніс хлопчика в сусідню кімнату, поклав його на своє величезне ліжко. Федір Іванович досі не міг повірити своєму щастю. Повна квартира гостей. А ще вчора він був самотнім дідусем.- Вибач мене ще раз, — почулося у старого за спиною. — Я тільки після народження Дмитра зрозумів, яким дурнем був усе своє життя. Тільки тепер я поставив себе на твоє місце і зрозумів, як неприємно і образливобуло тобі. Що я не хотів спілкуватися з тобою всі ці роки.У старого знову потекли сльози.

— Як мати? — несміливо запитав він.- Вона померла два роки тому. А я після її похорону ще більше зрозумів, що у мене тепер залишився тільки ти і життя не вічне. Ось ми і вирішили ближче до тебе переїхати. Мені тут в столиці роботу у філій нашої компанії запропонували. Квартиру нашу ми продали. Поки не знайдемо нової, будемо знімати.- Навіщо знімати, синку? — старий не дав синові договорити. — Живіть у мене. Бачиш, кімнат досить, тісно не буде.Син посміхнувся. Дідусеві раптом стало дуже радісно і тепло на душі. Він сидів, дивився на внука і думав, що завтра вони з Дімою підуть купувати велосипед і вудки. Треба навчити онука ловити рибу! Ніби друга молодість почалася.Діти дають нам енергію і сили жити далі

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *