Розмова по телефону син закінчив, але зв’язок на мобільному, мабуть, не перервав — і в телефоні було чутно все, що відбувається в його квартирі.

ПОЛЕЗНОЕ

Розмова по телефону син закінчив, але зв’язок на мобільному, мабуть, не перервав — і в телефоні було чутно все, що відбувається в його квартирі. Коли я почула, що син з невісткою про мене говорять, перестала з ними спілкуватися. Але через рік син сам прийшов до мене, тому що йому була потрібна моя допомога!

Сумно, коли діти до тебе приходять лише тоді, коли їм щось треба. А коли їм від мене нічого не потрібно було, так вони взагалі про мене забули. А тепер, коли їм припекло, так швидко поміняла ставлення.Зараз мені 70 років; мій єдиний син Петро одружився рано, відразу після закінчення будівельного інституту. У дружини він собі взяв свою однокласницю Любу. Симпатична дівчина, але характер мала ще той. Трохи егоїстична. Для неї не важливо, хто допоміг, навіщо допоміг, важливо тільки те, щоб у самій все було добре, а вже за чий рахунок це «добре» — для неї не мало ніякого значення.

Мій чоловік в той час займав високу інженерну посаду в будівельній фірмі, яка займалася будівництвом магістральних газопроводів в регіонах і був досить впливовою людиною. Син же наш не відрізнявся особливим завзяттям до навчання і закінчив свій інститут аби як.Як Петро сам говорив: » головне, що диплом отримав, а решту буде «. Тому за протекцією турботливого батька він і був прибудований в цю фірму спочатку просто фахівцем, а через рік, коли одружився, батько подбав, щоб перевели на начальника з підняттям окладу: «Сімейний побут зажадає більше витрат».
Люба, дружина Петра, до весілля, як не дивно, взагалі цілий рік не працювала — все шукала добре оплачувану посаду. Відразу після інституту вона переїхала жити до Петра в знімну квартиру.

Коли вони одружилися, мій чоловік серйозно задумався і запитав сина: «А дружина твоя, чого не працює?». І з доброї душі посприяв її працевлаштування в договірний відділ фахівцем — там в основному жінки працювали, робота копітка і відповідальна, але вникнути можна.Йшов час. Петро з Любою, пропрацювавши кілька років після весілля, зважилися на придбання житла в кредит: «Набридло вже в чужих квартирах жити! За останні два роки нас вже три рази попросили з’їхати ».Взяли двокімнатну квартиру — перший внесок внесли, інші помісячно виплачували. Трудові відносини на роботі здавалися стабільними, тому все виглядало так, ніби вони впораються з виплатами. Тим більше, я зі своїх особистих заощаджень оплатила майже половину початкового внеску, та ще й так на руки дала невістці певну суму: «Тримай, Люба, про всяк випадок, хіба мало що, щоб виплати не прострочили».

На що та посміхнулася, але все ж гроші взяла: «Спасибі звичайно, тьотя Таня, але ми з Петром працюємо і такі питання можемо і самостійно вирішувати». Але як тільки я вийшла за двері, Люба тут же сказала, що за ці гроші вони з сином їдуть на море за кордон. Син їй не заперечив.З’їздили, відпочили — профукали ті гроші. Економити вони ніколи не вміли — ні Петро, ні його дружина.У той же рік не стало мого чоловіка. Я ледь це все пережила. Петро теж переживав, але не через батька, а через те, що тепер на роботі втратив його протекцію. А невістка взагалі не прийшла нас підтримати, сказала, що захворіла.

Тут вже після такої події і у мене здоров’я похитнулося, думаю, обстежитися треба. Раніше мене чоловік відвозив в поліклініку, а зараз на кого сподіватися? На сина?Подзвонила йому: » Синок, не можу я до поліклініки сама дійти, приїдь, допоможи мені — просто пішки дійдемо «. Син хоч і знехотя, але приїхав один раз, допоміг дійти. У поліклініці ще прийом призначили на наступний місяць. Я знову синові кажу наперед до призначеного терміну, але на цей раз він відмовив: «не можу, мама, мені в цей день на роботі затриматися треба».Розмова по телефону закінчив, але зв’язок на мобільнику мабуть не перервав і в телефоні було чутно все, що відбувається в квартирі сина:
— Ну що, вона повірила? — запитала невістка.- Здається, — невпевнено відповів син, — щось не дуже добре так обманювати, але тягнутися туди не хочу, втомився і так, краще вдома відлежиться, фільм подивлюся.

— І чого до неї тягнутися, — підтримала сина дружина, — у самій напевно гроші є, а вона тебе турбує, не розуміє, що ми працюємо, втомлюємося! Самі про себе дбаємо, нам ніхто не допомагає! Дійде сама до поліклініки, здорова ж на вигляд начебто …«Ніхто вам не допомагає … Хто ж вас на цю роботу влаштовував?». Не можу передати, як мені тоді було гірко на душі.Гроші у мене були, але на ощадкнижці, але я зайвий раз їх чіпати не хотіла, та й нікого просити, хіба доглядальницю наймати, щоб в поліклініку сходити.Я пішла сама. Пролікувалася я з пів року, здоров’я начебто пішло на поліпшення.А з сином і невісткою з тих пір я більше не спілкувалася, вони мені так і не дзвонили, а сама я теж не хотіла їх турбувати зайвий раз.

Тільки от самі вони мене потурбували, рівно через рік. На фірмі, де вони працювали, оптимізація пішла, як раз криза коли грянув. А так як ні Петро, ні Люба в професійному плані не представляли собою цінність, то їх попросили в першу чергу. Замовити слово то більше нікому було.Отримали вони розрахункові гроші, а роботу не знайшли. Тут і з банку дзвонити почали: «коли платити будемо? ». Петро знайшов якусь непоказну роботу фахівцем щодо внесення даних в якомусь бюро — сидить весь день і інформацію вносить весь день в комп’ютер, лише очі псує, а зарплата така маленька, що її ніяк не вистачає.Поїхав він тоді до мене, грошей позичити. Я тоді його вислухала, і кажу: «Нехай дружина твоя приїде, я подумаю». Приїхала невістка вся при параді і майже з порога заявила: «Нам би хоч 50 тисяч, через три місяці віддамо. Петро сказав, щоб я їх у вас взяла ».

Я подивилася прямо їй в очі і сказала: «Так ви ж начебто самі про себе дбаєте. Вам, наскільки я знаю, ніхто не допомагає ». Невістка не зрозуміла натяку, хмикнула, розвернулася і пішла геть.А рівно через три дні прибігла знову, але вже зовсім інша — мила, люб’язна. Виявилося, що повістка прийшла в суд про стягнення прострочення за кредит. Ось і поміняла своє ставлення невдячна невістка: «Вибачте Тетяна Василівна, що не допомагали Вам тоді з поліклінікою, і здоров’ям Ваших не цікавилися. Не праві ми були і я, і ваш син. Надалі такого не повториться ».
Я тоді допомогла грошима: зняла майже всі гроші, які я відкладала для себе. Все ж для рідного сина. Невістка влаштувалася діловодом в якусь контору. Зараз живуть скромно, грошей особливо ні на що не вистачає, тільки платити кредит. Зате до мене ставлення поміняли — дзвонять, цікавляться моїм здоров’ям, приїжджають допомагати. Ось так життя їх навчила. А я на них зла не тримаю.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *