– Іди, іди давай! Досить вже ворон рахувати! Чи не буде у тебе такого! Бе бе бе. – дражнив одного хлопчика товстий хлопчисько і гордо показував на свою новеньку машинку. – Зате ти, ти … товстун! Ясно? – скривдженим голосом крикнув Владик у відповідь, з пращурами. – Завидно, так, тобі? А я такий, тому що мене багато годують. У мене вдома завжди багато смачної їжі, мама робить. У нас і пиріжки є, і пельмені. Зате тобі бабка взагалі їжі не дає. Одними кістками харчуєтеся, напевно. – огризнувся хлопчик у відповідь і засміявся. Маленьким Владиком опанувала образа. Він ледве стримав сльози.
Стиснув губи так, що вони стали білі. Адже він ріс з бабусею, а маму зовсім не знав. Виживали вони на скромну бабусину пенсію, харчувалися скромно, ледве вистачало їм на комуналку. А вже про нові речі і думати не можна було. Його бабусі вже було дуже багато років, вона ледве ходила і працювала. Тому Владик багато робив сам. – Але вже скоро бабки своєї не стане, а ти поїдеш в дитбудинок. Побачиш, як тобі там буде. – Все не міг залишити Влада в спокої той товстий хлопчина.
– З чого ти взяв? – злякано запитав Владик, округливши очі. – А мама розповіла. – У цей момент він витягнув шоколадку і голосно її розгортав. Від товстого хлопчика ще долинали якісь слова, але Владик їх уже не почув: він був занадто шокований цією новиною. Тут він взяв свою зламану, знайдену на смітнику машинку і побіг до будинку. На очах наверталися сльози, він думав, як же він буде один. Адже тоді нікому буде його пошкодувати і зрозуміти. – Бабуся, тільки не треба вмирати, ладно? – промовив Владик, підійшовши до ліжка бабусі і змахуючи сльози. Тоді бабуся піднялася і села на край ліжка: – Онук, що ж ти? Чи не кину я тебе! – і почала кашляти.
-Ваня мені розповів, а він дізнався від мами. – Не слухай ти його, він хуліганить … Ох, ляжу-ка я назад. – сказала бабуся тихим голосом і лягла назад в ліжко. Владик зрозумів, що здоров’я у бабусі стає гірше. Вона мало ходить, і у неї сильний кашель. Але купити ліки вони не могли: грошей не вистачало. Вони повинні були ще віддати грошей за хліб в магазині. Хлопчик почав міркувати, що можна зробити. Коли він зупинився навпроти великого дзеркала, то чітко вимовив:
– Я зможу! І відразу побіг в аптеку. – Тьотю, дозвольте вам підлоги вимити за ліки? Моя бабуся дуже хвора, у неї кашель, без них вона не одужає, а мене в дитбудинок відправлять. – Він намагався не заплакати. – А тобі там і треба бути, ох уже ці жебраки, геть звідси! – Вона навіть тупнула ногою. – Це хто дозволяє вам так з дітьми звертатися? – обурилася стояла біля вітрини дівчина. Зовсім без вичікування такого, аптекарка навіть зробила спробу виправдати себе. – Що трапилося з бабусею? – поратілась дівчина до Владика.
– У неї сильний кашель. – як і раніше не показуючи сліз, сказав він. – Не переживай, ми зараз купимо все, що допоможе твоїй бабусі поправитися. – І тут дівчина продиктувала назви ліків, які раніше Владик не чув. Після цього вони разом пішли до бабусі. Дуже скоро її здоров’я стало краще, а дівчина все так же відвідувала їх. Вона надавала їм багато допомоги, і всі вони дуже прив’язалися. І навіть коли вже бабусі Владика не стало, дівчина не залишила його одного, а усиновила!