Я приховувала цю історію 15 років: забрала дитину, від якої відмовилася моя сусідка по палаті в пологовому будинку

ИНТЕРЕСНОЕ

Почалася ця історія ще 15 з гаком років тому, а зараз приховувати її вже немає сенсу. Перед тим, як народити, мене поклали на збереження в пологовий будинок. Всього я провела там близько місяця. У палаті я була не одна, а з молодою дівчиною на ім’я Оксана, їй було трохи більше двадцяти. Завагітніла вона випадково, молодий чоловік не підтримував, але батьки поставилися з розумінням. Про себе вона багато не розповідала, реагувала на те, що відбувається спокійно. Здавалося, у неї все добре, батьки завжди допоможуть. Так ми з нею почали близько спілкуватися, багато розмовляли. Але сталося так, що одного ранку я випадково почула її розмову з лікарем, який запитував її, чи не змінила вона свого рішення.

Але вона суворо відповіла — «ні». За цим послідували слова лікаря, завдяки яким я зрозуміла, про що ж ідеться. Лікар сказав, що, заповнивши відмову на дитину, у неї буде ще півроку, щоб передумати і забрати її собі. В цей же день дівчина заповнила всі папери, які їй принесла медсестра. Я була шокована, мені хотілося дізнатися все безпосередньо від самої Оксани. На мої розпитування про те, що за документи вона заповнювала, вона відповіла, що це була відмовна на дитину. У цей момент всі мої здогади підтвердилися. Як би я не намагалася її умовити залишити дитину, стверджуючи, що у неї все вийде, батьки не залишаться в стороні, завжди буде допомога — вона в своєму рішенні залишалася непохитна.

Казала, що для дітей в її житті час ще не настав, а виховати і виростити в гідних умовах його не вдасться. У момент нашої розмови вона залишалася такою ж стриманою, навіть суворою. Було зрозуміло, що дитина їй дійсно не потрібна, вона не шкодувала про прийняте рішення, і тому переконати її було просто нереально: вона не відповідала на мої доводи і умовляння. І тут мені прийшла в голову ідея, що я могла б забрати собі цю дитину. Я роздумувала не більше доби, після чого вирушила до лікаря і все йому докладно пояснила. Від нього ми вже разом вирушили до глави відділення, якому знову довелося переказувати всю цю історію. Також я висловила йому ідею про те, що можна зробити так, нібито ця дитина моя, оформити його на мене, ніби у мене народилося двоє дітей.

Мені здавалося, що родичі і знайомі цьому не здивуються, тому що у мене був настільки великий живіт, що там дійсно могло поміститися двоє дітей, але насправді він був великим через велику кількість навколоплідних вод. Описати здивування лікарів просто неможливо. Моя ідея не викликала у них нічого, крім сумнівів і страху за те, що ця подія може спливти назовні, і тоді всім співробітникам пологового будинку, замішаним в цій справі, доведеться розплачуватися за скоєне згідно із законом. Здавалося, що і на лікарів не діють мої вмовляння. В кінцевому рахунку, мене відправили назад в мою палату, а я була так засмучена, що весь наступний день тільки те й робила, що думала про дітей — про свою дитину і про дитину Оксани, якому уготована сама непередбачувана доля, якщо мені не дозволять його забрати .

В ту ж ніч Оксана народила хлопчика, а я народила на наступний ранок прекрасну дівчинку, яку ми разом з чоловіком назвали Юлією. Як же я була рада, коли відразу після народження дочки мені повідомили про те, що я можу забрати хлопчика, народженого Оксаною. Лікарями все було влаштовано так, нібито я була матір’ю двох дітей, а Оксани і, тим більше, її сина взагалі не існує. Все було зроблено, як годиться: дитина була оформлена на мене, і сумнівів ні у кого виникнути не повинно було. Відразу після цього я вирішила віддячити добродушних лікарів, запитавши про те, що їм необхідно в пологовому будинку найбільше — і після доставила їм все необхідне.

До останнього мій чоловік не знав про те, що тепер у нас двоє дітей. Побачивши їх, він був просто шокований, але нітрохи не сумнівався, що обидва вони наші. Його ідеєю було назвати сина Данилом, в честь свого діда. Я була не проти, тільки стояла і плакала. Це були як сльози радості, так і ненависті до себе за те, що брешу коханому чоловікові. Але зізнатися йому в усьому не було сил.

Тільки рівно через 15 років, в день народження Юлії та Данила, я знайшла в собі сили розповісти чоловікові все, що сталося в тому пологовому будинку. Я випила для хоробрості міцного вина і повідала чоловікові всю правду про народження сина. Спочатку він не повірив і довго все заперечував, але вже на наступний ранок, перепитавши і з’ясувавши все до найдрібніших подробиць, прийняв цю інформацію. Він не був злий або засмучений; навпаки, відразу покликав до нас обох дітей і лише сказав їм, що я дуже сильна і по-справжньому розумна жінка.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *