Коли Сергію було 7 років, його віддали в інтернат. Батьки пояснювали це важким матеріальним становищем. Спочатку мама з татом регулярно приїжджали до хлопчика. Потім ці візити стали все рідше і рідше. Хлопчина плакав і часто запитував, коли він зможе повернутися додому. Мама відповідала: – Скоро, Серьожа. Ми з татом вирішимо всі справи і відразу приїдемо за тобою. Хлопчик терпляче чекав.
Потім у батьків народився ще один син. Саме в цей момент про Сергія благополучно забули. Мама з татом не приїжджали, не дзвонили і не писали листи. Як з’ясувалося пізніше, вони взагалі переїхали. Час йшов. Згодом Сергій зрозумів, що він один. На батьків розраховувати йому точно не доводиться. А більше близьких у нього і немає. Хлопець був вкрай цілеспрямованим.
Поступив на бюджет до престижного ВНЗ. Всі викладачі були в захваті від добродушного, розумного і напористого студента. На четвертому курсі Сергій перевівся на заочне відділення. Хлопцеві запропонували вигідне стажування в хорошій компанії. Керівник спочатку не сприйняв студента, а потім помітив в ньому великий потенціал. Так хлопцеві запропонували місце молодшого службовця.
Потім головного менеджера, а через пару років – керівника. Сергійко перетворився в бізнесмена Сергія. Чоловік купив собі житло, автомобіль, став нарощувати капітал. Несподівано в його житті з’явилися батьки. Перше, що вони зробили, природно, попросили грошей. Виявилося, мама і тато дізналися про успішного кинутого сина з газет. Вони подзвонили в дитбудинок і спробували знайти там контакти Сергія.