» Я повинна виїхати на півроку за кордон: мені запропонували хорошу роботу в Італії. Візьмеш Сашеньку до себе? » — запитала мене сестра

ПОЛЕЗНОЕ

— Катя, я б з радістю, але ти ж знаєш, ми самі ледве зводимо кінці з кінцями. Куди нам ще одну дитину брати? — обурилася я.Мене дратувала легковажність моєї сестри. Все життя, Ірина жила тільки для себе. Ось і зараз вона зібралася їхати за кордон, і їй без різниці, що буде з її сином.Мені здається, Катерина навіть батька своєї дитини назвати не зможе. По крайней мере, ми про нього ніколи не чули. Просто, в один момент, Катя сказала, що вагітна, і хоче народити малюка, не подумавши, як вона буде ростити дитину одна.

— Іра, я ж не кажу тобі, годувати Сашу будемо за мої гроші. Щомісяця я буду перераховувати тобі певну суму грошей, цих коштів вистачить на утримання мого сина, ще й вам залишиться, — сказала Катя.- Я не знаю, мені потрібно поговорити з чоловіком, і донькою, сама я не можу приймати такі рішення, — промовила я.- Добре, завтра подзвоню тобі. Просто не хочеться визначати сина до притулку — сказала Катя, і пішла.Увечері у мене була важка розмова з чоловіком. Ігор не дуже зрадів Катиної ідеї. Але, після того як я сказала, що Катя буде надсилати нам гроші, чоловік скриплячи душею погодився. Незабаром Катя завезла нам Сашу — і поїхала.Моя дочка, Ліза, була проти того, щоб брат жив з нею в одній кімнаті, і влаштувала нам скандал. Я цілий вечір вмовляла дочку, щоб вона краще зверталася з братом: мені довелося пообіцяти Лізі нову ляльку, за те, що вона розділить свою кімнату з Сашком.
Перші два місяці Катя справно перераховувала нам гроші, а незабаром пропала. Вона навіть припинила нам дзвонити. Ігор став обурюватися з приводу того, що йому доводиться годувати Сашу. У якийсь момент мене це вивело з себе, і я поскандалила з чоловіком.

— Знаєш що! Зрештою, Саша мій рідний племінник, я теж заробляю гроші, і зайва тарілка супу в мене завждизнайдеться! Щоб я більше не чула докорів в сторону хлопчика! — крикнула я на чоловіка.- Роби як знаєш! — сказав Ігор, і пішов в кімнату.Через десять місяців я отримала лист від сестри, в якому вона повідомляла, що вийшла заміж, і додому більше не повернеться.- Тітка Іра, мама скоро приїде? — запитав мене Сашенька. — Я так сумую за нею, — заскиглив малюк.
Я подивилася в очі дитини, і не змогла сказати йому правду. Серце моє стиснулося від болю. «Що ж тепер буде з Сашею, адже чоловік не дозволить залишити дитину тут» — думала я.Як я і передбачала, Ігор був категорично проти мого племінника.

— Це вже занадто! Роби, що хочеш, але щоб хлопчаки, не було тут. Це моя квартира, і я не дозволю робити з неї притулок! — кричав Ігор.- Мама, ти нас взагалі не любиш? Чому я повинна тісниться з Сашею? Це моя кімната! — крикнула Ліза, і тупнула ногою.Я перевела погляд на Сашу. Бідний малюк забився в куточок кімнати і тихо плакав. Я заспокоїла Сашу, одягла його, і повела гуляти в парк.- Тітка Іра, чому мене ніхто не любить? — запитав хлопчик.- Що ти, малюк, я люблю тебе, і мама тебе любить, просто вона у нас не серйозна, — промовила я і обняла малюка.
— Сашенька, я влаштую тебе жити в добре місце, там багато діток, тобі буде весело з ними. А кожні вихідні я буду приходити до тебе в гості і приносити різні солодощі, — сказала я.- Добре я згоден. А моя мама скоро приїде?- Надіюсь що скоро!

Через тиждень я визначила Сашу до притулку, розуміючи, що дитині там буде краще, ніж в моєму домі. Як і обіцяла, кожні вихідні я відвідувала хлопчика; іноді на свята, забирала Сашу додому.Минуло кілька років. Дочка моя виросла, вийшла заміж і поїхала до чоловіка, в інше місто. Я стала помічати, що здоров’я моє сильно погіршився. Іноді у мене не було сил піднятися вранці з ліжка.Пройшовши обстеження, я дізналася, що хвора на онкологію.- Ви не хвилюйтеся, дорога! Медицина зараз у нас на вищому рівні, у вас рання стадія захворювання, тому є великі шанси на одужання, — сказав мені доктор.- І як довго триватиме моє лікування? — запитала я доктора.- Цього я не можу вам сказати. Спочатку ми проведемо операцію, а далі — буде видно за обставинами — пояснив мені лікар.

Вдома я все розповіла чоловікові. Мені хотілося якоїсь підтримки від нього, але Ігорю було цілком байдуже, що зі мною відбувається.- Ти хоч прийдеш відвідати мене в лікарні? — запитала я чоловіка.- Не знаю, якщо буде час. Навіщо я тобі там? Ти будеш під наглядом лікарів, а значить, в надійних руках, — сказав Ігор, не відриваючись від екрану телевізора.Я вирішила зателефонувати доньці, поділитися з нею своїм горем.- Ліза, донечко, у мене знайшли онкологію. Через кілька днів будуть оперувати, — сказала я дочки, зі сльозами на очах.- Добре мам, видужуй! Ти вибач, я зараз дуже зайнята. Потім подзвоню тобі, — сказала Ліза, і кинула трубку.У лікарні я провела два місяці; після операції, і курсу хіміотерапії, я пішла на поправку. За цей час ніхто з моїх близьких не відвідав мене ні разу. Мене стали готувати до виписки, і я вирішила зателефонувати чоловіку, попросити забрати мене з лікарні.

Я дзвонила два дні поспіль, але трубку ніхто не брав. Вдома я знайшла записку, яка лежала на столі: «Іра, я пішов до іншої. Мене не шукай, я не повернуся. Ігор.»Я сіла на кухні і тихенько заплакала. Мені було прикро, що найближчі мені люди, кинули мене в найважчий момент.Через пару днів пролунав дзвінок у двері. Я зраділа, вважаючи, що це Ліза приїхала. Відкривши двері, я побачила Сашеньку.- Тітка Іра! Слава Богу, з тобою все нормально! — вимовив мій племінник, і обійняв мене.- Сашенька, синку, проходь. Ти вибач, я була в лікарні, і забула попередити тебе. Як твої справи? Як навчання? — запитала я хлопця.

— У мене все чудово. Вчуся майже на відмінно, скоро стану програмістом. Що з тобою трапилося? Чому ти була в лікарні? — запитав Сашко.- Уже все нормально, — посміхнулася я. — Саша, переїдеш до мене? Хоч ти не кидай мене, — заплакала я.- А як же дядько Ігор? Він не проти?- Немає більше дядька Ігоря, і ніколи не буде. Кинув він мене, і Ліза теж, — сказала я.- Тітка Іра, не плач, тобі, напевно, не можна нервувати, подивися, яка ти бліда. Звичайно, я переїду до тебе, одну не залишу, не хвилюйся! — сказав Саша, і обійняв мене.Через кілька днів я забрала Сашу до себе. Я не розуміла одного: як хлопчик, який виріс у дитбудинку, став добрим і чуйним чоловіком. А моя дочка, в яку я всю душу вклала, стала черствою і байдужою людиною.

Ми прекрасно жили з Сашком. Хлопець закінчив навчання і влаштувався на високооплачувану роботу. Саша допомагав мені у всьому, і кожен рік купував мені путівку в санаторій.Я була вдячна своїй сестрі Катерині за те, що залишила мені свого сина. Колись я думала, що Сашенька мені буде тягарем, а вийшло навпаки!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *