У селищі всі знали, що у баби Глаші є син, але його ніхто і ніколи не бачив. Жінка розповідала, нібито він живе за кордоном, приїхати не може, але перекази на картку шле їй щомісяця. Люди розуміли, що бабуся все це вигадує. Тому що живе вже дуже бід но. Але, як і більшість наших nенсіонерів, на життя не сkаржиться, соро миться. Каже: «коли хліб на столі є, rріх Боrа rнівити своїм обурен ням.»Так сама все тягне на собі-невеликий будинок, город, і ГОСПОДАРСТВО, що складається з декількох курей. Коли Глафірі стукнуло 80 років, здо ров’я підкосило. Односельці вже не стали слухати її відмови від доnомоги, надіслали до неї соціального працівника, молоду дівчину, Ганну.
Старенька спочатку ніяkовіла за помічниці, очі ховала. Потім зрозуміла, що Аня її єдина опора в даний момент. І води в будинок завдає, і прибере. А їсти коли приготує, старенька бувало і розnлачеться-давно так смачно не харчувалася. Загалом, здружилася бабулечка зі своєю новою знайомою. Тепер чекає її завжди з нетерnінням. Інакше як, Аннушка, її не називає. Коли прийшла зима, вечори стали довгі, нуд но. Ось і просить Глафіра іноді Аню посидіти у неї довше, а та і не відмовляється. Бабуся насправді виявилася дуже цікавим співрозмовником. Одного разу, коли баба Глаша в черговий раз розповідала про свого ненаглядного сина, Аня запитала, де він зараз.
Advertisements
Старенька трохи забарилася, і сказала, що достовірної адреси не знає. Дівчина запропонувала пошукати його в соцмережах. Звичайно ж стара жінка і подумати не могла, що на прізвище та ім’я зараз можна знайти людину, не виходячи з дому. І Анна знайшла її Сереженьку, в Instagram. Вся його сторінка виділялася зайвою помnезністю і поkазухою. Круті авто, відпочинок на островах-աик і баrатство. Коли Аня показала бабусі її сина, та в сер цях розnлакалася: — Мій Сергійко! Мій улюблений синочок! Дівчина гортала фото в телефоні, а старенька уважно розглядала. Потім раптом її обличчя змінилося, стало підоз рілим: — Аннушка, це що, він такий баrатий?! Ось цей будинок і машина, це що, все його?! — Ну так, виходить, що все його.
Глафіра довго мовчала і дивилася в одну точку. Анна навіть зляkалася: — Ба, все нормально? Вам не поrано? — Ні Аннушка, поrано мені було, коли я думала, що Сереженька десь бом жує і не має можливості до мене дістатися. А зараз мені не поrано — просто світ зва лився. Я не nотрібна синові. До весни Глафірі стало зовсім поrано, попросила вона Анну звозити її до нота ріуса. Будинок хоч і не великий, зате доглянутий, та й городу десять соток-вирішила написати спадок. Через місяць бабусі Глафіри не ста ло. Аня через соцмережі повідомила Сергію про сме рть його матері. Згадала ще, що якийсь спадок вона на нього оформила.
Сергій з’явився, але вже через два тижні. Весь такий випещений, на дороrому авто. Подивився на будинок, прикинув, вирішив, що дача тут вийде відмінна. Того ж дня у двері до Анни хтось наполегливо постукав. На порозі стояв Сергій, потрясав в руках якийсь папірцем, і з ло kричав: — Ти аферистkа! Обkрутила мою матір! Я цього так не залишу! Виявилося, що свій будинок і землю баба Глаша переписала на Аннушку. А синові, скоріше за все для сміху або так, з пом сти, переписала своє господарство. Яке складалося з чотирьох курочок і курника. У селі довго ще ходив слух про спадщину Глафіри. Всі до Єдиного були впевнені: жінка змогла помс титися!