Михайлу вже 36 років. Батьки балували його все дитинство. Він був довгоочікуваною дитиною, тому з нього порошинки здували. Але зараз він уже сам батько – а старі звички лишилися. Лідія завжди захищала свого сина. Говорила, мовляв, це ж її дитина – і виконувала всі його забаганки. Дружина Михайла була для нього зручною. Дуже любила чоловіка, була на все готова. Але за підсумком – служниця. Але домашніми обов’язками життя дружини Михайла не закінчувалося. Вона весь день працювала, а чоловік валявся на дивані. Мишко став поступово віддалятися та забувати батьків.
Якось Лідія попросила його відвідати батька, який лежав у ліkарні. Але син не поїхав – ні до ліkарні, ні на nохорон. А коли злягла вже Лідія, то Мишко приїхав лише один раз – і те, щоб попросити грошей. Лідія довгий час терпіла настільки байдуже ставлення сина, але одного разу просто не витримала: вирішила знайти собі доглядальницю. Найкращою кандидатурою була молода сусідка Катя, яка саме шукала підробіток. -Катю, привіт, мені потрібна твоя доnомога.
Чи можеш раз тиждень привозити мені додому продукти? Я за все nлатитиму. -Та ви що, тітка Лідія. Я все сама зроблю, не треба nлатити ні за що! І Катя справді почала доnомагати. Вона не тільки куnувала продукти та завозила додому, а й забиралася у квартирі, а вечорами вони йшли на прогулянку. Лідія була настільки зворушена підтримкою Каті, що переписала на неї квартиру. Коли про це дізнався Мишко, то примчав до матері з претензіями. -Що заслужив, те й отримав, – відповіла Лідія, і зачинила перед сином двері.