– Тобі, Антошко, міська не потрібна. У них на думці тільки книжки, розваги та моди всякі. Ось ти приїхав, мені з городом доnоміг. А була б у тебе дружина сільська, то вона вдвічі більше справ встигла б зробити. Тяжко тобі буде з міської. – Ти, бабусю, не хвилю йся. Немає в мене поки що на прикметі дівчини. Ні міської, ні сільської… Антон, м’яко кажучи, трохи лукавив. Дівчина в нього була. Сама що міська. У третьому поколінні. Села ніколи в житті не бачила . Ну, у сенсі сільського життя. – А в мене на селі нікого не було. Я всім друзям заздрила, коли вони на літо вирушали до бабусі до села, а мене відправляли до літнього табору, — розповідала Алла Антону. – Аллочка, а давай у вихідні поїдемо до моєї бабусі. Якщо я тебе не представлю їй до весілля, вона мені цього не пробачить.
Ось тільки вона завжди хотіла мені сільську дружину. Можеш собі уявити? – зі сміхом сказав Антон. – Ну, тоді я їй точно не сподобаюся, – сумно сказала Алла. – Сподобаєшся. У мене таке передчуття, — підбадьорив її Антон. Алла ретельно підготувалася до nодорожі. Якщо вже до сільського життя не привчена, то хоча б зовнішнім виглядом захотіла сподобатися бабусі коханого… – Бабуся, знайомся, це Алла, моя колега. Ми збираємося одружитися. І запрошуємо тебе на наше весілля. – Ну ось і я радості дочекалася – онук мені свою дівчину привіз знайомитися, – радісно зустріла їхня бабуся.
Advertisements
Алла, дівчинко моя, нарви ось там, на городі, зелені. Петрушки та кропу. А я поки що в стіл накрию. – Я миттю, Ольга Захарівно, – відповіла дівчина, і попрямувала до городу. Повернулася швидко. Та ще з уже помитою зеленню. Бабуся взяла пучок і накришила в салат. – Ну як тобі Алла, бабусю? Схвалюєш? — спитав Антон, коли вони лишилися самі. – Красуня. Старанна. Одягнена як жінка, а не як ці, у дірявих штанях. Ну а те, що замість зелені принесла лапуха, то нічого страաного. Навчу, — захихотіла бабуся. – Щодо сільської я жар тувала. І на весілля я до вас обов’язково приїду.