Двадцять років тому Ніна переступила поріг цього будинку як невістка. Минув час, не стало свекрухи, син виріс. Надумав одружитися. Привів дівчину якусь, яка одразу не сподобалася їй. І зараз, згадуючи Тому, Ніна, з розлю ченістю, місила тісто, зганяючи на ньому всю свою злість. – Ти згадай себе, як тебе моя мама прийняла в багнети. А потім крім як донечка ніяк тебе не називала, – посміхнувся Семен. – Я нічого не забула. Але зараз йдеться про нашого сина. І я хвилю юся, яка з цієї Томи дружина вийде, – відповіла Ніна.
Потім додала, – Семен, принеси з льоху баночку огірків. Чоловік чогось там довго копався. Потім виліз, віддав дружині банку. – Дивись, що я знайшов. – Що там? – Пам’ятаєш, мама тобі хотіла подарувати колечко? А потім забула, куди його сховала. Ось. Я його знайшов, – з цими словами чоловік простяг дружині бляшанку з-під чаю. Ніна відкрила її і побачила обіцяне колечко. Під ним лист. І гроші, скручені в рулон. Почала читати лист свекрухи вголос. “Семен і Ніна. Пам’ять мене почала підводити, тому вирішила написати вам цей лист.
Advertisements
На виnадок, якщо я щось забуду. Каблучка це Ніні. Доню, я ж тобі її давно обіцяла. Гроші на весілля онуку. Щастя молодим. Ти, Ніно, не чіпляйся до невістки. Прийми її як рідну дочку. Її вибрав твій син і від твоєї поведінки залежатиме: або ти отримаєш дочку, або втра тиш сина. Будьте щасливі, діти мої”. Ніна схлипувала на rрудях у чоловіка. Той гладив її по голові. – Вчасно нам лист від мами потрапив. І до тебе обіцяне прийшло. І син наш подарунок від бабусі на весілля одержав. І, що найважливіше, пораду дуже потрібну мама дала. Чи не так? – Так. Дякую, мамо, – посміхнулася Ніна.