Десять років тому я переїхала до села до своєї подруги, залишившись без даху над головою через дії дочки. Я йшла по воду для своїх кіз, коли приїхав знайомий таксист, Валерій, з несподіваними гостями: дочкою та зятем. Я була одночасно здивована і стривожена їхньою появою. Виховуючи доньку як одинока мати, я поєднувала кілька робіт і догляд за прикутим до ліжка чоловіком. Після його смерті у мене накопичилися борги. Водночас моя донька знайшла роботу у Польщі та Чехії та почала непогано заробляти.
Advertisements
Я мріяла про більшу квартиру, де я могла б старіти разом зі своєю родиною, допомагаючи майбутнім онукам з їхніми уроками, читаючи їм казки… Накопичуючи роками, мені нарешті вдалося купити нам квартиру більше. Все було гармонійно, доки у моєї доньки не з’явилася родина. Вони з чоловіком вирішили відремонтувати кімнату, де я жила, для онуків, переселивши мене в крихітний коридор. По суті мене виселили з власного будинку і натякнули мені знайти інше житло. Це й привело мене до села. Будинок подруги дитинства став моїм притулком з чудовими меблями та спокійними сусідами.
Сьогодні у мене процвітаюче стадо овець, я продаю домашній сир та продукти власного виробництва. Незважаючи на важку роботу, я знайшла спокій і незалежність у цій справі. Загалом той несподіваний візит був гірким. Дочка познайомила мене з онуками і попросила залишитися в мене на якийсь час, сказавши, що втомилася від постійної та нескінченної міської суєти. Я відмовилася, попросивши їх піти. Мовчання останнього десятиліття та їх байдужість до мого виселення ними ж запекли моє серце. Краще жити одній, ніж з такими родичами! А де гарантія, що вони і звідси мене не виселять.