Сидячи в улюбленій кав’ярні, я підслухала розмову двох літніх подруг, що сидять за столиком за моєю спиною – Зої та Надюші, які, зважаючи на все, через багато років після їхньої останньої зустрічі дізнавалися про життя один одного. – Зоя! Ти? Як ти? Стільки років минуло! – Вигукнула Надюша. Зоя розповіла, що має двох онуків-близнюків, але вона не бачила їх вісім років, бо її дочка, Лєра, переїхала до Норвегії. Після розлучення із Сергієм Лєра, схоже, забула свою матір, і Зоя дуже засмучувалася з приводу ставлення дочки до неї. – Нічого, головне – онуки здорові! Ти щаслива бабуся! – сказала Надюша, на що Зоя з сумішшю радості та смутку відповіла:
Advertisements
– Ну звичайно. Коли Лєра поїхала, Сергій переїхав до мене… Він для мене як син, і його нинішня родина – дружина та 2-річний син – мої рідні люди. У них я знаходжу свою радість. Надюша у свою чергу розповіла про свою сімейну ситуацію, згадавши про відхід чоловіка до молодшої жінки: – Життя іноді підносить такі сюрпризи… – зауважила вона. Зоя ж, яка дуже рано овдовіла, зізналася, що передала все своє майно зятю, нічого не залишивши дочці. – За свою старість я спокійна. А Лєра… Нехай живе у своїй Норвегії, не цікавлячись мною та моїм життям. У ході розмови з’ясувалося, що обидві жінки знайшли силу та спокій у несподіваних для себе ситуаціях, що свідчить про складність та стійкість людської натури.
Навіть думати страшно, що може перенести одна тендітна людина на своїх слабких плечах! Ідучи, я озирнулася, щоб миттю побачити цих жінок, чиї історії захопили мене так, що я затрималася в кав’ярні на зайву годинку, але так і не змогла розрізнити, хто з них Зоя, а хто Надюша. Їхні історії здалися мені цікавими, вони відображають те, як звичайне життя може бути наповнене незвичайними сюрпризами та змінами. Але ж тим воно й цікаве, чи не так?