Будній день, ранок. Я стояла на зупинці. Під’їхала моя маршрутка. Місця було небагато, але й багато, майже всі сидіння були зайняті. Двері вже почали зачинятися, але хтось з вулиці крикнув “зачекайте”. Я помітила бабусю. Вона трималася за поручень і намагалася підвестися. Проте ніхто не поспішав їй доnомогти. Я простягла руку і взяла її за плече, щоб доnомогти старенькій підвестися. “Дякую, дитинко” – ласкавим голосом відповіла бабуся і посміхнулася мені. Маршрутка поїхала. Я відчула, як тремтить її рука і вона не може довго стояти. Незабаром звільнилося місце, якась дівчина виходила на зупинці. – Доню, будь ласка , а ти мені скажеш, де зупинка біля церкви? Бо я вже нічого не бачу.
– Вона через зупинку буде. – Доnоможеш мені спуститися сходами? Я погодилася, хоча мала вийти на наступній зупинці. Написала колезі по роботі смс, що запізнюся. На зупинці, я вийшла, подала бабці руку, вона міцно тримається за поручень і сходить униз. Ніхто з чоловіків на зупинці чи маршрутці взагалі не хотіли нам доnомогти. А ще сильною статтю та самцями себе називають. – Ось, я там живу, у тому будинку, на 5 поверсі. У нас ліфт зламався, я сама не піднімуся на верх, – тихенько каже бабуся. Ми потихеньку дійшли на 5 поверх, бабуся взяла мене під руку, а інша трималася за ґрати на сходах. – Заходь на чай, я тобі подякую. І не відмовляй, бо я дуже ображусь, – усміхнулася бабуся.
Вдома було дуже затишно, пахло приємним запахом яблук та горіхів. На кожній стіні висіли родинні фотографії. Кімнат було всього дві, бабуся запросила мене до вітальні. На столі була гарна біла скатертина з мережива, велика шафа з різними книгами та статуетками. У скляних дверцятах був портрет молодої жінки. Бабуся принесла чай у дуже гарних чашках, такі білі, із квітками. Ще й почастувала домашньою шарлоткою з яблуками: – Я вже 10 років вдова. А два місяці тому не стало доньки, Оленки. Це вона на фото. Після відвідин бабусі мій настрій був взагалі поганий. Я зателефонувала до роботи і сказала, що сьогодні не прийду. Мені було сумно через поведінку людей в автобусі, на зупинці. Вам було б приємно, якби хтось так повівся з вашою мамою? Ось просто на місці таких незнайомців завжди уявляйте своїх батьків. Може, тоді у вас серце розтане…