Мені 60 років, і я відчуваю, що настав час взяти паузу. Все життя я працював, щоб забезпечити свою сім’ю. Підняв трьох синів, які тепер дорослі, незалежні люди, одружені та з роботою. Так що я вирішив, що настав час відпочити і насолодитися плодами своєї праці. Але дружина не була зі мною згодна. “Ти не можеш просто перестати працювати і чекати, що діти будуть піклуватися про нас”, – сказала вона мені одного разу, коли я озвучив їй свої плани. “Але я все життя на них витрачався, тепер вони повинні подбати про нас”, – заперечив я.
Дружина подивилася на мене з подивом. “У них своє життя, свої сім’ї. Ти не можеш чекати, що вони будуть підтримувати нас фінансово, просто тому, що ти цього хочеш,” – відповіла вона. Це розмова змусила мене замислитися. З одного боку, я відчував, що після довгих років важкої роботи заслужив відпочинок та підтримку. Але з іншого боку, я почав усвідомлювати, що мої очікування можуть бути несправедливими до моїх дітей, які теж мають свої зобов’язання і турботи. “Я все життя працював, щоб ви могли мати краще життя”, – сказав я своїм синам, коли ми зустрілися на сімейному обіді.
Вони мовчали, обмінюючись поглядами. Потім старший сказав: “Тато, ми тебе любимо і поважаємо за все, що ти для нас зробив. Ми завжди допомагатимемо тобі, але не повинні ж ми повністю брати на себе відповідальність за ваше життя.” Ці слова прозвучали для мене як холодний душ. Мабуть, я справді помилявся у своїх очікуваннях. Мені стало зрозуміло, що, незважаючи на все моє кохання і піклування про дітей, я не міг вимагати від них постійної підтримки. Зараз мені потрібно знайти баланс між бажанням насолоджуватися життям та усвідомленням того, що у кожного свій шлях та зобов’язання.