— Подумай про дітей, — говорила Віці мама по телефону, — так, вони вже підлітки, але й підліткам потрібні обоє батьків, Віка, одумайся. — Мамо, я вже прийняла рішення. А щодо дітей… син сам мені показав фото його батька на фейсбуці з якоюсь дівчиною та з немовлям на руках. Ось, як він на відрядження їздить, виявляється! — Ого, про це я не знала, — здивувалася жінка, — але як він міг так вчинити після 16 років щасливого сімейного життя? — А ось так, взяв і вчинив… — на цих словах Віка побачила свекруху в передпокої, — гаразд, мам, я тобі пізніше передзвоню.
— Безсовісна, що ти надумала? — відразу ж почала свекруха, — яке роз лучення? Ти в своєму розумі? — Віро Миколаївно, моє рішення остаточне, я з вашим сином миритися не збираюся. Геть, ми з дітьми вже його речі зібрали. Можете віднести із собою щось. — Але ж він любить своїх дітей. Він не може без них. А якщо ти думаєш, що він мав кинути іншу дитину… хіба так можна? Він же міг дбати про цю дитину фі нансово, не йдучи зі своєї справжньої родини. Та й як він буде без тебе? Він навіть приготувати собі нічого не зможе. — Він мав подумати про наслідки своїх відряджень раніше, — сказала Віка без жалю. Свекруха пішла, але Віці недовго довелося насолоджуватися самотністю.
забаром у хату зайшов і чоловік… без п’яти хвилин kолишній чоловік Вікі. — Ти ж повинен був почекати, поки нас вдома не буде, щоб винести свої речі, — так само безпристрасно сказала Віка, — гаразд, он там твої речі. Ми все зібрали. — Вік, нам треба поговорити, я більше не міг чекати. — Говорити з тобою, kоханий, мені не дуже й хочеться. Вітаю з народ женням третьої дитини. Сподіваюся, з ним ти вчиниш не так, як із нами. Ключі можеш залишити на тумбочці. Я буду в себе, доки ти все не винесеш. Чоловік залишив ключі і почав виносити свої речі так, ніби це найважчі камені, які підняти йому не під силу. Віка про своє рішення не шkодувала. Вона вважає, що зі зрадниками інакше й не можна.