Коли я вийшла заміж за Віктора, він уже два роки як був у розлученні і мав дочку, про яку старанно дбав, платив аліменти і часто відвідував. Я знаходила це гідною поведінкою чоловіка і не заперечувала. Через рік нашого шлюбу суботні візити Віктора до дочки стали звичною справою, і я була надана сама собі – купання, шопінг, косметичні процедури чи посиденьки у кафе з подругами. А потім пролунав вибух! Я натрапила на новину про те,
що колишня дружина Віктора вагітна, а батьком дитини є не хто інший, як сам Віктор! У ті суботні дні він мав не лише візити. Я була приголомшена… Результат був неминучим. Ми з Віктором розлучилися, він повернувся до своєї першої дружини, тепер уже з двома дітьми, а я залишилася розмірковувати про свою наївність і зруйновану довіру до чоловіків. “Як я можу знову комусь довіряти?” задавалася я питанням, борючись із зрадою. Можливо, у вас будуть поради, як вибратися з цієї ями недовіри та самоприниження?