У 45 років я була приголомшена, дізнавшись, що мій 26-річний син має намір стати батьком. “Я не готова стати бабусею”, – подумала я, намагаючись змиритися з несподіваною новиною. Мій син та його 22-річна дівчина, які зустрічалися три роки і не жили разом, опинилися у складній ситуації. Вона планувала поєднувати навчання на заочному відділенні із роботою на півставки. Його робота не була достатньо стабільною, щоб утримувати сім’ю. “Вони ледве знають один одного”, – турбувалася я, згадуючи свої постійні попередження
про обережність не лише щодо вагітності, а й здоров’я. “Як це трапилося?”, – Запитала я. Він лише знизав плечима. Його дівчина жила в гуртожитку, зазнаючи матеріальних труднощів. Виникає питання: як вона справлятиметься з дитиною? Де вони житимуть? І від цих питань у мене вже розболілася голова. Я не зможу взяти на себе всі ці витрати. Я не хочу знову стикатися з випробуваннями, пов’язаними з вихованням дитини. Я звернулася до сина, намагаючись його обдурити, але невдовзі зрозуміла, що вони просто закохані
та мріють про сім’ю, як і багато інших закоханих пар у їхньому віці. Але як це зайшло так далеко? Я запропонувала медичне рішення, сподіваючись, що ще не надто пізно. Почувши це, син вискочив із дому, перервавши спілкування, і вирішив винайняти квартиру. Реальність того, що я стану бабусею за таких обставин, не дає мені спокою. Залишається питання: чи варто мені й надалі намагатися щось змінити, чи просто дати синові самому з усім розібратися?