Моя мама завжди ставила на перше місце статус заміжжя, а не якість стосунків. Мій батько, наприклад, вже давно перестав робити належний внесок у нашу сім’ю, але мама старанно підтримувала для нього ідеальне домашнє господарство. Незважаючи на його недоліки, мама люто захищала його перед кожним, хто насмілювався критикувати, переконана, що він найкращий чоловік. Поки я росла, то постійно чула від мами мало не молитви, щоб я не постаріла незаміжньою. Вона засмучувалася, коли я не мала хлопця,
і боялася, що я так і залишуся самотньою. Коли мені було років 20, вона відчайдушно шукала потойбічного втручання у мої шлюбні перспективи, навіть зверталася до ворожок. Потім я познайомилася з Віталіком. Він був досвідченим бізнесменом із чіткими намірами у всіх аспектах життя. Він здавався ідеальним, і за три місяці знайомства представив мені великий список, у якому докладно описав свої очікування від майбутньої дружини – від зовнішності до освіти, навіть вказав імена майбутніх дітей.
Список був настільки докладним, що це мене тішило. Він охоплював усі деталі подружнього життя, включаючи реакцію на невірність. Моя мати була в захваті, коли прочитала список, бачачи в ньому гарантію стабільного життя без сюрпризів. А ось мої подруги, багато з яких були розлучені чи розчаровані у шлюбі, не розуміли такого підходу. Я в сум’ятті. Частина мене бачить логіку в плануванні життя, як пропонує моя мама, але інша частина задається питанням: чи справді це те, заради чого варто виходити заміж?