Я завжди цінувала новорічні свята, знаходячи в них чари, навіть ставши дорослою. Колись ми святкували у великій компанії, включно з багатьма далекими родичами, які мали звичку приходити без запрошення. Вони, здавалося, насолоджувалися безкоштовними святами, але нічого не приносили із собою, проте завжди йшли з рештками їжі. Ця проблема загострилася, коли ми із чоловіком купили нашу власну квартиру. Родичі, особливо з неблагополучних сімей, відомі своїми пристрастями до випивки, почали приходити без попередження. Приходили з порожніми руками і йшли з нашою їжею – незважаючи на те, що мали роботу.
Навіть мій чоловік, який любить жваві посиденьки, втомився від їх вторгнень. Я довго розмірковувала, як відмовити їх від відвідування, не завдаючи шкоди сімейним узам. Подорожувати під час канікул для мене не було можливим, а прикидатись відсутньою не спрацювало б, оскільки вони ніколи не повідомляли нам про свої візити. Зрештою, я зайняла тверду позицію. Я зателефонувала своїй тітці і чітко заявила, що ми більше
не прийматимемо непроханих гостей. Її реакція була різкою: вона звинуватила мене у зарозумілості. З того часу минуло 20 років, і ці родичі повністю розірвали з нами всі зв’язки. Вони продали свою квартиру через борги та переїхали до села. Я не шкодую про своє рішення. Потрібно було встановити особисті межі. Цей досвід підтвердив мою віру в те, що справжня сімейна близькість – це духовний, а не кровний зв’язок.