Колись я жила і працювала у різних містах, що вимагало від мене поїздок на потязі у вихідні. Я завжди купувала квитки на зручні місця, заздалегідь, бо подорож тривала два дні. Під час однієї поїздки я зайняла нижнє ліжко з огляду на тривалу подорож. Незабаром після посадки я виявила, що перебуваю в одному купе із сім’єю: чоловіком, його сином та бабусею хлопчика. З міркувань обережності я запропонувала їм своє нижнє ліжко, але вирішила не перетягувати свій багаж, тому що в ньому були скляні предмети. Але як тільки я вийшла до тамбуру, чоловік переставив мої речі без моєї згоди.
Засмучена, але стримана, я покликала провідника, що призвело до прибуття наряду поліції. Вони пояснили пасажирам правила руху потягом, гарантувавши, що я отримаю назад своє законне нижнє ліжко для спокійного нічного сну. Наступного дня сім’я висадилася, і прибули нові пасажири, у тому числі молодий чоловік та ще одна бабуся зі своєю онукою. Молодий хлопець запропонував дівчинці своє нижнє ліжко, спонукавши бабусю багатозначно подивитися на мене, чекаючи, що я наслідую його приклад. Я погодився помінятися місцями, але знову відмовилася перетягувати свій багаж. На мій подив, повернувшись у купе після обіду,
я виявила, що моє місце зайняв незнайомий чоловік. Виявилося, що бабуся помінялася місцями зі своїм сином, який мав бути в іншому купе. Ситуація знову загострилася, що викликало сміх у поліцейських, коли вони зустріли мене вдруге. Після перевірки вони виявили, що людина на моєму ліжку не мала навіть квитка, і швидко висадили його на наступній станції. Збираючись йти, офіцери порадили мені утриматися від подальших проявів доброти в потязі, наголосивши на важливості збереження відведеного мені місця.