Ми з моїм чоловіком Антоном довгий час жили в душу, але потім щось пішло не так. Я спочатку навіть не розуміла, у чому проблема. Я була на 6-му місяці вагітності, коли Антон зізнався мені у зраді. Для мене це стало нестерпним уроком. Що-що, але зраду пробачити я не могла, тому одразу ж подала на розлучення. Сашка я народила і виховувала одна. Я знала, що так мені буде краще, ніж ділити будинок зі зрадником.
Виявилося, зрада чоловіка – найменше із лих. Найжахливіша новина чекала на мене попереду. Якось до мене постукала акушерка, яка приймала в мене пологи. Вона довго не наважувалася розпочати розмову, але незабаром зібралася духом і зізналася. Загалом, виявилося, мого сина у пологовому будинку підмінили. Один день зі мною народила інша жінка, і так вийшло, що нам дали не наших дітей. Акушерка сказала, що я сама зрозумію, як це вийшло, коли побачу свого сина. Мені в це вірилося насилу, адже мій син, як дві краплі води був схожий на свого горе-батька… Все ж таки я зібрала всю волю в кулак і поїхала за адресою,
вказаною акушеркою. Виявилося, дітей у нас з плутали не з якоюсь звичайною матусею, а з коханкою мого чоловіка. У наших хлопчиків були однакові по батькові та прізвища, а ще вони обоє були страшенно схожі на Антона. Ось чому їх сплутали. Виявилося, Антон покинув і Мар’яну, свою коханку з дитиною. Ми ж з Мар’яною потоваришували, стали бачитися щодня і дали нашим хлопчикам грати разом. Ми вирішили зізнатися їм у всьому, коли вони трохи підростуть.