Проживши майже рік у шлюбі вони так і залишилися загадками один для одного. Спочатку їхнє кохання здавалося простим. Ваня вражав Олену своїм інтелектом та літературними цитатами, і його гордість роздувалася, коли інші захоплювалися його знаннями. Олена, володіючи красою та вмінням танцювати, блищала на світських раутах, її сміх був заразливим. Згодом задумливі мовчання Вані після читання почали дратувати Олену. Якось у неділю він глибоко задумався, і між ними стався обмін думками. Ваня, поринувши в “дивовижні думки” після своєї книги, запропонував їй прочитати її,
на що Олена відреагувала з недовірою. Вона не мала бажання повторювати його книжковий шлях. Хлопець спробував пояснити свою думку, що кожна книга – це життєвий досвід, але Олена відкинула його погляди як непотрібні роздуми. Життя для неї було просте – кругообіг роботи, сну, їжі, танців та інших розваг, куди читання не входило. Ваня доводив важливість споглядання, посилаючись на те, що Пушкін вважав роздуми та страждання життєво необхідними для повноцінного життя. Олена була розчарована: вона вважала, що дуже багато роздумів веде до нещастя, що складності життя заважають радіти. Ваня заперечував, дорожчачи їхньою зустріччю в цьому недосконалому світі, стверджуючи, що щастя полягає у простоті та її присутності.
Їхня суперечка загострилася, і Олена відкинула поняття інтелектуальної задоволеності, назвавши його безглуздям. Впевненість Вані в тому, що він щасливий з нею, викликала лише визнання Олени в тому, що вона терпить його підвищену чутливість до зовнішніх подразників, яку вважає близькою до божевілля. Кульмінацією суперечки стало рішення Олени піти на танцювальний вечір, відмовившись від розмов з Ванею. Вона пішла, зневажливо поцілувавши його. За півроку вони розлучилися. Ваня перейшов від самовідчуття щастя до нещастя, а життя Олени залишилося колишнім, не зачепленим їх розставанням.