Коли наш син одружився, його родичі пообіцяли надати молодятам квартиру. Проте з часом вони не змогли виконати цю обіцянку. Нашій ваrітній дочці Христині та її чоловікові Олегу потрібно було житло, а Олег не міг дозволити собі квартиру через мізерний заробіток. Тому ми з чоловіком вирішили переїхати до мами, дозволивши молодятам зайняти нашу квартиру.
Наше житло з двома спальнями було більше, ніж квартира моєї матері з однією спальнею, але вона не хотіла залишати звичну обстановку. Це мало бути короткостроковим рішенням, тому ми переїхали до неї, маючи намір якнайменше втручатися в життя молодої пари. Після народження онуки мама Олега заявила одного разу, що хоче купити квартиру своєму молодшому синові, бо у старшого вона тепер є.
Моїй матері, літній жінці, яка звикла до самотності, наша присутність здавалася нав’язливою. Складалося відчуття, що ми із чоловіком залишилися без варіантів. Зрештою, я повідомила дочці про наше рішення повернутися додому, запевнивши її, що ми продовжуватимемо підтримувати її і нашу онучку. Невдоволення Олега мене не хвилювало. Настав для нього час закликати матір до відповіді за невиконану обіцянку. Зрештою, це наш з чоловіком будинок, на який ми заробили власною непосильною працею.