Вікторія все життя дбала про свого сина Михайла. Вона припускала, що він одружиться з Ольгою – дівчиною з шановної родини, яку вона добре знала. Проте Михайло вибрав Віру – струнку блондинку, яка не виправдала очікувань матері. Вікторія критикувала вибір сина, скаржачись на невміння Віри вести домашнє господарство та погане здоров’я. Михайло захищав Віру, стверджуючи свою любов до неї та їхнє щасливе домашнє життя. Його стосунки з матір’ю були напруженими, що врешті-решт призвело до її рішення покинути їхній будинок.
У душі вона сподівалася, що син благатиме її залишитися. Однак Михайло лише спостерігав, як вона збирає речі та викликає таксі. Вікторія переїхала до своєї рідної однокімнатної квартири, розташованої у центрі міста. Вона почала жити у хмарі самотності, згадуючи своє минуле. Її подруга, Маргарита, пропонувала їй втіху, обнадіюючи її, що син зрештою усвідомить свою помилку. Тож Вікторія не втрачала надії. Незважаючи на образу на Віру, Вікторія не могла забути про свою любов до сина.
Вона готувала їжу для Михайла і проносила до його квартири, доки він був на роботі. В один із таких візитів вона виявила Віру, що лежить непритомна на підлозі в спальні. У паніці та занепокоєнні вона викликала швидку допомогу. Лікарі запевнили Вікторію, що з Вірою все гаразд, а також повідомили несподівану новину про її вагітність. Це був радісний сюрприз також для Вікторії. Переповнена почуттям провини та полегшення, Вікторія усвідомила свою поведінку і вибачилася перед сином.
Вона обіцяла виправитися та підтримати Віру, яка мужньо боролася за своє щастя, терплячи звинувачення свекрухи. Віра народила чарівну дівчинку Софію, чим обрадувала Вікторію. Віра була вдячна їй за підтримку, яка дозволила Вікторії спокутати свою провину. Тепер вона стала турботливою свекрухою та відданою бабусею, яка завжди була поряд з невісткою та онукою.