Під час поми нок мого батька я з сумом усвідомлював, як мало людей нам треба було сповістити… але не одне це мене здивувало, звичайно. Багато років тому тато переїхав до свого старого літнього будинку і жив, здавалося б, ізольованим життям, де мало сусідів і не було колишніх друзів. Я завжди вважав батька одинаком, але тільки після його сме рті зрозумів, що ми всі були не зовсім тими, ким себе вважали.
Крім кількох близьких сусідів, була присутня і друга, колишня дружина батька, яка тепер стала частиною нашої родини, і, що здивувало мене більше – моя двоюрідна сестра Аліса. У дитинстві ми часто проводили час у будинку мого батька, але з роками наш зв’язок ослаб. Вона вела бурхливе життя, одного разу шалено захищалася від свого жорсто кого чоловіка, завдавши йому серйозних тра вм, за що й отримала тер мін. Лише випадково сестра дізналася про сме рть мого батька.
Вона почала працювати і хотіла взяти участь у витратах на nохорон, пам’ятаючи ту доброту, яку він виявляв до неї у дитинстві. Це були важкі дні, і я сподівався, що після похорону більше не побачу Алісу. Несподівано вона почала відвідувати мене більш регулярно, навіть допомагала мені ремонтувати дачу. Протягом шести місяців ми спілкувалися більше, ніж будь-коли. Я дізнався, що вона тепер одружена і має дочку, з якою я згодом познайомився. Моя племінниця стала для мене джерелом радості.
Незалежно від моїх невдалих спроб налагодити особисте життя, сім’я Аліси процвітала, незважаючи на її непросте минуле. Ми продовжуємо підтримувати зв’язок, часто проводимо час на дачі або дурімо з моєю племінницею. Досі важко усвідомити, що я стільки років вважав Алісу чужою людиною, а потім вона знову увійшла до мого життя та розфарбувала її яскравими фарбами. Жаль тільки, що мій батько не зміг стати свідком її повернення; він був би дуже радий бачити її процвітаючою.