З самого початку наших стосунків із Андрієм ми знали, що проведемо все життя разом. Коли я дізналася, що ваrітна, я була впевнена, що він буде дуже радий. Андрій був у захваті, і замість весілля ми вирушили одразу в чудову подорож. Після цього ми почали готуватися до появи дитини, розпочавши ремонт квартири. Весь цей час Андрій був упевнений, що ми матимемо хлопчика. Він навіть почав розглядати різні імена для сина. Я не могла зрозуміти його непохитної впевненості.
Якось я запитала чоловіка, як ми назвемо дитину, якщо це буде дівчинка, на що він відповів: “Олексій”. Андрій твердо вирішив, що матиме сина. Коли народився наш син, ми обидва були щасливі, але згодом виховання дитини перетворилося на важке завдання. Андрій важко справлявся з постійним плачем і істериkами, і наші стосунки почали страждати від цього. Ми були виснажені, і про близькість не могло бути й мови. Андрій став затримуватися на роботі допізна і частіше ходити до друзів, через що ми почали віддалятися один від одного.
Я зрозуміла, що Андрію начхати на мене, нашу дитину та наші проблеми, і більше не могла цього виносити. Одного дня я зібрала документи для розлу чення, а Андрій навіть не спробував зі мною сперечатися, переконати мене… Я швидко поїхала до матері із сином та речами. Ночами я думала про минуле і згадувала свої студентські роки. Мені згадався хлопчик з мого класу на ім’я Сергій, який мені подобався. Я вирішила знайти його в соціальних мережах та запитати, як у нього справи.
Сергій не був одружений та жив досить розкішно. Ми почали переписуватись і невдовзі навіть зустрічатися у кафе. Коли він розповів мені про свої почуття, я знову відчула себе тією привабливою та ніжною студенткою. Не минуло й року, як Сергій зробив мені пропозицію, і я погодилася. Наш шлюб міцний та надійний. Ми прожили разом уже вісім років, і мій син любить Сергія, як рідного батька. Я вдячна, що моє життя склалося саме так.