Баба Поліна сіла на стілець, що дбайливо поставила для неї одна з жінок. – Маринко, ти чого тут сидиш? Он твій чоловік пішов з валізою! Він не сказав куди, тільки сказав, що йому все набридло! Ох біда, біда, Мариночко! Як же ти тепер житимеш? Одна! Із трьома дітьми! Ой біда, біда, Мариночко! – вигукувала вона, помітно хвилюючись. Марина, її онука, чула її, але лишалася спокійною. – Ну пішов і пішов. Бабуся, що з тобою? Не я перша, не я остання! Тож давай жити! А тепер би йшла додому, бабусю! Скоро Дмитро привезе Настю та Романа, а вдома нікого немає. Я закінчу роботу і одразу прийду, там і поговоримо, – рішуче сказала дівчина.
Ганна, одна з жінок, які працювали з Мариною, втрутилася. – Знаєш, Марино, ти можеш повернутися додому раніше сьогодні! У нас тут лишилося трохи роботи, ми її самі доробимо. – Правда? – зраділа Марина. – Іди, Маринко, йди додому! – підтримали інші жінки, – Рита, звичайно, не схвалить цього, але вона не дізнається, тож будь спокійна! Рита була господаркою пекарні, де працювали Марина, Ганна та інші жінки. Саме туди прибігла бабуся Поліна, щоб повідомити онуку, що Павло, чоловік Марини, зібрав свої речі та пішов із дому. Все почалося близько місяця тому, коли Павло поїхав до міста по запчастини для трактора, на якому працював.
Павло зайшов тоді в одну компанію з якимись папірцями по роботі, і відразу в коридорі офісу доля звела його з Ларисою, елегантною міською жінкою. З цього дня Павло зрозумів, що все це сільське життя не для нього. Всі ці заморочки дружини, бурчання бабусі, трактор, що вічно ламається, здавалося, набридли Павлові настільки, що він занудьгував. Лариса була іншою – легкою, як весняний вітерець, що пурхала над усіма бідами. А потім Павло вирішив поїхати і почати нове життя, без скруток, бурчання та трактора… з Ларисою.
Марина дізналася про це тільки недавно, хоча давно помічала за чоловіком різні дива. Вона думала, що, може, рибалка була невдалою, або запчастини не підійшли до того злощасного трактора. Але того вечора все прояснилося. Марина готувала на кухні перець, коли у дверях з’явився Павло. – Доброго дня, Маринко – почав він, – що це ти крутиш? Мої улюблені перці, правда? – спитав він з усмішкою. Марина здивовано глянула на чоловіка.
– Ну, так, – відповіла вона, – вже другий день з ними вожуся, хіба ти не помітив учора? – Мариночко, я хотів тобі щось сказати. Я йду від тебе, Мариночко, до іншої жінки… – продовжив Павло, як ні в чому не бувало. Марина завмерла з банкою в руках. Павло зніяковів і почервонів, що було зовсім на нього не схоже. Потім він заговорив про птахів та метеликів, але Марина не дуже зрозуміла. – Ну… раз ти так вирішив, двері відчинені! – просто сказала вона. Так молода мама трьох і відпустила свого невірного, підлого та безвідповідального чоловіка! І не дарма! Без нього їй навіть полегшало!