Моя сестра Катерина завжди стояла за своїм чоловіком, як за міцною стіною, але після його смерті п’ять років тому вона опинилася у скрутній ситуації. У сестри не було грошей, а їй треба було утримувати дітей, тож вона вирушила на роботу до Італії за допомогою своєї сусідки, яка знала, як там можна добре заробити. Протягом двох років Катерина працювала не покладаючи рук, відкладаючи гроші, щоб допомогти своїм дітям у їхніх потребах.
Проте вона сумувала за ними і за батьківщиною, Україною. На свій 50-й день народження Катерина планувала повернутися додому та відсвяткувати його разом із дітьми. Однак, коли вона розповіла їм про свої плани, вони повідомили, що не зможуть зустрітися з нею, оскільки вже запланували відпочинок із друзями за кордоном на цей час. Катерина вперше відчула, що її діти не цінують її так, як мали б. Вона все ж таки продовжила планувати своє повернення в Україну.
Сестра була дуже розчарована, виявивши, що її квартира порожня, коли вона приїхала. Почуваючись пригніченою та неоціненою, Катерина вирішила, що більше не повертатиметься до Італії на роботу. Сестра накопичила трохи грошей і вирішила, що знайде роботу на батьківщині. Незабаром вона обговорила це рішення зі мною і сказала, що має трохи грошей, про які її діти не знають.
Катерина вважала, що якщо її діти цінують власний відпочинок більше, ніж візит матері, яку не бачили стільки років, то вони повинні мати можливість утримувати себе самі, а вона може жити і на свою скромну зарплату на батьківщині. Катерина була тверда у своєму рішенні і, здавалося, задоволена ним. Вона відчувала, що настав час жити для себе, а не лише для дітей. Я підтримала рішення сестри і пишалася тим, що вона може постояти за себе.