Якось одна мама написала листа вчительці своєї 9-річної дівчинки. Мама нарікала на відсутність у дочки ентузіазму до навчання через переведення в іншу групу англійської мови. Вона вважала, що коло спілкування і дружба були важливішими для її дочки, ніж хороші оцінки в щоденнику. Вона також просила, щоб вчитель перестав говорити перед усім класом, мовляв, батьки погано виховують доньку і не намагаються допомогти їй у навчанні, оскільки це може вплинути на дитину.
Мама також пояснила, що більше не приходитиме до школи, бо почувається приниженою ставленням вчителя до неї. Вона не хоче більше бути ніким в очах своєї дитини, а хоче стати опорою для своєї дочки. Вона попередила вчительку, що вона має важкий характер і вона могла б запросто влаштувати сцену, якби захотіла. Автор листа пояснив, що батьки взагалі не повинні займатися уроками зі своїми дітьми, а якщо у доньки щось не виходить, то це не її проблема, а проблема вчителя, програми, підручника чи завищених очікувань.
Вона попередила, що, якщо вчитель не зрозуміє її доводи, то їм доведеться займатися вдома, оскільки школа виявиться місцем, де перебування в ній обернеться для дітей психологічною травмою. Мама також зазначила, що освітою їхньої доньки займається її чоловік, і він ніколи не поводився так, як ця вчителька.
Вона вважає, що талановиті учні, які мають схильність до мов, вивчать все самостійно або за допомогою репетитора, і що немає необхідності пригнічувати та принижувати дитину за те, що вона вибрала дитинство замість навчання. Наприкінці мама попросила вчителя двічі подумати, перш ніж чіплятися до учнів, і не руйнувати авторитет та надійність батьків в очах дітей. Вона вважає, що батьки теж мають досвід і можуть навчити набагато продуктивніше, ніж будь-яка шкільна програма.