Ставши пенсіонеркою, я вже рік живу сама. У мене у власності двокімнатна квартира, яку мій покійний чоловік залишив мені за заповітом. Син і дочка вже дорослі та живуть окремо від мене. Ліля живе у своїй квартирі, яку вони з чоловіком взяли у кредит – за допомогою моїх сватів та мене. Я часто допомагаю їй із онукою: забираю її зі школи, поки вони з чоловіком на роботі.
У мого сина , з іншого боку, немає свого житла. Він одружений вже п’ять років, і вони з дружиною винаймають двокімнатну квартиру, яка знаходиться далеко від роботи. Хоча його дружина має гроші на початковий внесок, вона відмовляється купувати квартиру, бо не знає, що буде у разі розлучення.
Вони кілька разів просили пожити зі мною, але я відмовляла, бо звикла жити сама. Нещодавно син та невістка захотіли зробити ремонт у моїй квартирі. Вони навіть запросили ремонтників без мого дозволу. Коли я поговорила про це із сином, він, схоже, більше дбав про збереження моєї квартири, ніж про наші стосунки.
Я розповіла про ситуацію своїй дочці, і вона вирішила вжити заходів: зателефонувала братові і повідомила, що не збирається відмовлятися від своєї частки, яка належить їй по праву. Зрештою син і невістка знову переїхали на знімну квартиру, і з того часу вони зі мною не спілкуються. Хоча я не розумію, чому мій син образився, але вважаю, що вчинила правильно.