Багато років тому мій брат Олексій поїхав до Польщі та знайшов там дружину. Його довго не було, і ми з мамою часто запрошували його відвідати нас, але в нього завжди були якісь справи. Проте рік тому він нарешті оголосив, що приїде до нас у гості. Ми готувалися до його приїзду цілий місяць, і коли він приїхав зі своєю родиною, то ми вирушили до супермаркету за продуктами. Там я помітила, що Олексій поводиться дивно, і навіть запропонувала щось купити для нього. Однак він наполягав на тому, щоб купити лише пиво, і ми погодились.
Наступного дня мій брат та його дружина знову пішли до супермаркету та повернулися засму чені, бо їм не додали 15 копійок. Я намагалася їх заспокоїти, але вони не хотіли мене слухати. Згодом Олексій влаштував сцену в тому ж супермаркеті , коли продавщиця не додала 50 копійок до його здавання. Його поведінка збентежила мене, але він, здавалося, був задоволений собою за те, що досяг свого. Повернувшись додому, Олексій прочитав мені лекцію про важливість економії кожної копійки. Він сказав, що таким чином нагромадив грошей, щоб купити власний будинок та поїхати у відпустку зі своєю родиною.
Він також зазначив, що ми надто добрі – саме тому й бідні. Спочатку ми з чоловіком знаходили поведінку Олексія кумедним, але це почало нас дратувати. Коли ми впустили дві копійки під ліжко, мій брат відразу дістав їх і знову прочитав нам лекцію про те, що треба бути ощадливими. Після того, як Олексій пішов, ми з чоловіком обговорили тему фінансів та зрозуміли, що двадцять п’ять копійок не варті наших нервів. Ми, звісно, погодилися з тим, що кошти слід витрачати з розумом, але рахувати кожну копійку не варто було, щоб робити гроші змістом нашого життя.