Оля закохалася у Віктора з першого погляду. Високий, русявий молодик з ясними синіми очима підкорив її своїм спокоєм, розважливістю і добротою. Незважаючи на десятирічну різницю у віці, вже наявний за плечима один шлюб та дитину, Оля охоче погодилася вийти за нього заміж. День знайомства із батьками Віктора Оля запам’ятала на все життя. Побачивши дівчину, майбутня свекруха невдоволено хмикнула. Весь вечір Євгенія Віталіївна, вдаючи, що зовсім не помічає Олю, розповідала синові про його колишню дружину. Про те, яка та була розумницею та красунею. -Оля теж чудова господиня, – посміхаючись і обіймаючи Олю, відповів Віктор.
Якщо до весілля Євгенія Віталіївна ще якось стримувала себе, вдаючи, що не помічає наречену сина, то після одруження почала відкрито говорити, що вона не любить Олю. Після серйозної розмови Євгенія Віталіївна стала стриманіше щодо Олі, але стала з подвоєною силою розхвалювати колишню дружину сина. Та й Маргарита, яка раніше ніколи не дзвонила до Віктора, раптом згадала його. Через кілька днів Оля побачила у себе на порозі маленьку дівчинку з яскраво-апельсиновими кучерями та синіми очима, як у тата. Дівчинка з побоюванням поглядала на Олю і тулилася до батька. – А ходімо пити чай! – радісно запропонувала Оля.
Вона покохала цю дівчинку з першого погляду, як і її батька. Спочатку Світлана хвилювалася та соромилася зробити зайвий рух. Оля зробила чимало зусиль, щоб дівчинка перестала її цуратися і через якийсь час Світлана поводилася як звичайна дитина. Маргарита все частіше почала приводити Світлану до колишнього чоловіка. Оля та Віктор із задоволенням поралися з дитиною, і та відповідала їм взаємністю. Якось вона розповіла, що її мати зовсім не звертає на неї уваги. Вона дуже покохала Олю і почала називати її мамою. Віктор, посміхаючись, штовхав санки на засніжених вулицях. Попереду бігли, граючи, його улюблені дівчинки.