Володимир із дочкою під’їхали до своєї квартири. Іра була у своєї бабусі у селі на все літо. Володимир подзвонив у двері, а Іра дуже здивувалася. Адже жили вони вдвох, хто б їм міг відчинити двері до їхньої квартири. А відчинила двері молода жінка Інна. Іра спочатку навіть не хотіла заходити, але це і її будинок теж. Володимир представив Інну як нову дружину. Іра сприйняла новину в багнети. Нової матері вона не хотіла. Вона завжди мала одну маму. Та батько пояснив, що мами не ста ло три роки тому, а їм треба якось жити. Одному важко подбати про доньку, а Інна їм допомагатиме. Іра ж сказала, що називати її мамою ніколи не буде. Батько й не вимагав. Вона лише повинна поважати Інну, а кохання ніхто від неї не вимагав.
Інна з першого дня добре ставилася до Іри, була дуже уважною, готувала для неї смачні сніданки, проводила до школи, але Іра була холодна до неї. Вона заявила Інні, що ніколи не назве її мамою. Але Інна сказала, що їй це не потрібно. Вона пратиме, готуватиме і прибиратиме для всіх, у тому числі і для неї, а якщо вона не хоче спілкуватися, нехай так і буде. Іра цілими днями перебувала у своїй кімнаті, а Інна займалася домашніми справами. Минув рік. У Володимира та Інни народився син. Іра до брата теж ставилася дуже холодно. Інна вже не встигала з домашніми справами, а Іра їй не допомагала. Вона й не просила, а от її батько весь час просив, але Іра завжди знаходила заняття важливіше. Якось у неділю вони вирішили всією сім’єю піти прогулятися.
Іра йшла спереду, Володимир із сином, а наприкінці Інна. Раптом якась машина не впоралася з керуванням та зачепила Інну. Інна майже місяць лежала у ліkарні. У перші дні їй було дуже тяжко. Вона прийшла до тями і відразу запитала про Іру. – Як моя донька? Що з нею сталося? Володимир її заспокоював, але вона забувала, що питала і знову цікавилася Ірою. Іра з братом на руках стояла в кутку і тихенько nлакала. Нарешті Інну відправили додому, а вдома на неї чекала повна чистота і порядок. Іра цілий місяць прибиралася і готувала для всієї родини, ще й із братиком няньчилась. Інна цього не чекала. – Я рада, що мама повернулася додому, нарешті, ми поїмо смачних млинців, у тата вони не виходять. Інна кілька секунд не рухалася, усвідомлюючи те, що тільки-но почула. Вона обійняла Іру. – Я тебе, дочка, навчу готувати млинці! Дочка має вміти все, що робить мати і навіть трохи більше.