Все своє життя я прожила у маленькому містечку, але після закінчення школи переїхала вчитися до медичного університету. Жила у гуртожитку в обласному центрі. Як і багато хто представляє навчатися на медичному факультеті величезну працю, з ранку до ночі сидиш за підручниками та завданнями, але це не завадила мені зустріти своє перше кохання. Під час навчання я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, стосунки у нас були казкові. Він був для мене найкращим. Ми одружилися, я переїхала жити до нього з матір’ю та сестрою. Вони не полюбили мене, ставилися погано незважаючи на все, що я робила, вважали мене «селом» і не втомлювалися мені про це нагадувати, принижувати та обра жати.
Їм було неможливо догодити. Часто мене без приводу виганяли з дому, а на заперечення відповідали наnадами аrресії. Доходило до того, що свекруха викидала мої речі з балкона, твердячи, що я недостойна жити в її будинку. Коли я відкривалася мамі, вона заспокоювала і говорила, що це труднощі перших років заміжжя і краще промовчати, перетерпіти і все налагодиться. Але якось вийшло, що я приготувала багато їжі, знаючи, що повернуся пізно і повернувшись чоловікові з роботи було що їсти.
Увечері, повернувшись додому, побачила, що холодильник був порожній. Свекруха із золовкою поїхали на дачу та забрали всі продукти. Нікого не попередивши. Чоловік повернувся голодний і зл ий , навіть не став мене слухати, відразу поставивши тавро винної. Останньою краплею для мене були його слова, що він мене взяв із вулиці. Я зібрала речі та поїхала додому до батьків, адже мені лише 25 років, усе життя попереду. Через тиждень з’явилася свекруха з благаннями повернутися, адже без мене в будинку не було затишку. Тільки цього разу я не збиралася їм догоджати, хай знайдуть іншу.