– Ну чого ти так нервуєшся, Катенько! – сказав Тимур. – Теща молода, симпатична, здорова жінка. Подумаєш, п’ятдесять п’ять років. Що за вік? Дівча! – Знущаєшся, так?! Я б подивилася на тебе, як ти nсихуєш, якби твоя мати зібралася заміж за молодого! Ти завжди недолюблював мою маму! От і радієш! – Не “недолюблював”, а тримав дистанцію. Ставлюся до тещі з повагою, і достатньо. Сюсі-пусі не до мене… – Ох, Оленько, я просто в сказі. Мамо, за свої п’ятдесят п’ять захотіла вийти заміж за молодого! – І як їй не соромно! Адже стара.
– Що? Ти наважилася назвати мою маму старою?! – Ох, Тетяно! Ти вже визначся – чи твоя мама стара, чи молода! Якщо молода, то чому ти психуєш, що вона вирішила вийти заміж? … – Мамо, а це правда, що бабуся заміж зібралася? Ось чудово! – Мишко, ти то хоч не лізь у справи дорослих! – вигукнула Катерина… Наступного дня, всією сім’єю, Тимур, Катя та їхній син Мишко, вирушили до села, до бабусі, Марини Петрівни. Катя ще ввечері хотіла зателефонувати і влаштувати наганяй матері, але чоловік заборонив. Сказав: – Такі розмови краще вести віч-на-віч. Розібравшись у ситуації!
– Мамо, це ми! Відкривай! – постукала Катя у двері будинку матері. Двері відчинилися, гості побачили усміхнену Марину і міцного чоловіка, що стояв поруч, її однолітка. – Андрію Романовичу, – представився він. – Наречений! Катя ахнула. Вона впізнала чоловіка – давнього шанувальника мами. Той уже довгий час доглядав Марину, але жінка ніяк не хотіла погоджуватися на шлюб… – Мамо, ну чому ти одразу не сказала, що це Андрій Романович. Я вся психовала. Нерви тріпала і собі, і іншим. – А ти мені слово дала сказати? Ти ж відразу kричати почала! – Ну а як не кричати? Ти ж сказала, що виходиш заміж за молодого Андрія. – Я сказала – за Андрія Молодого! Прізвище у нього Молодий! А ти що собі надумала?